Л. А. Найдьонова icon

Л. А. Найдьонова



НазваниеЛ. А. Найдьонова
Дата конвертации23.09.2012
Размер249.25 Kb.
ТипДокументы

Болонський процес і вища освіта в Україні та Європі: проблеми й перспективи


Л. А. НАЙДЬОНОВА

кандидат психологічних наук,

старший науковий співробітник,

заступник директора Інституту

соціальної та політичної

психології АПН України,

завідувач лабораторії психології

масової комунікації і медіаосвіти,

м. Київ


ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МЕДІАОСВІТИ В КОНТЕКСТІ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ: ПРОЦЕСУАЛЬНА МОДЕЛЬ МЕДІАКУЛЬТУРИ (2007)


В статті викладається нова теоретична модель медіакультури як

процесу перетворення знань на всіх рівнях – від окремої особи до

суспільства в цілому. Абсорбційні здатності діючих в культурному полі

суб’єктів охоплюють повний цикл функціонування знань. Пропонуються

критерії медіакультури, засновані на інноваційно-абсорбційній

моделі: повнота циклу, вибірковість, оцінковість, енергетизованість і

прагматизованість. Ключові слова: абсорбційна здатність, створення

знань, медіакультура, критерії медіакультури.

A new theoretical model of media culture as a process of knowledge

transformation on the personal and societal levels is presented. Subjects’

absorptive capacity deal with whole circle of knowledge. Media culture

criteria are proposed: fullness, selectivity, energetic power, pragmatic

mean. Key words: absorptive capacity, knowledge creation, media culture,

media culture criteria.

Излагается новая теоретическая модель медиакультуры как процесса

превращения знаний на всех уровнях – от конкретной личности

до общества в целом. Адсорбтивные способности действующих в

культурном поле субъектов охватывают полный цикл функционирования

знаний. Предлагаются критерии медиакультуры, основанные на

инновационно-адсорбтивной модели: полнота цикла, избирательность,

оценочность, энергетизированность, прагматизированность. Ключевые

слова: адсорбтивная способность, создание знаний, медиакультура,

критерии медиакультуры

В сучасну епоху, яка характеризується переходом до інформаційного суспільства,

економіки знань, глобалізацією виробничих систем, все більшої ваги набирають

інтеграційні процеси в світовій системі вищої освіти, які знайшли своє втілення

в Болонському процесі в Європі та Україні. В новому глобальному світі нагально

162

Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору

необхідними стають мобільність молодих спеціалістів, їх готовність працювати в

мультинаціональних проектах, в різних культурних контекстах, ефективно отримувати

інформацію із медіа-середовища.
Нові комунікаційні й інформаційні технології змінюють

умови навчання, праці, відпочинку. Змінюється статус мас-медіа: із посередників між

суб’єктами соціальної взаємодії, розповсюджувачів і тиражувальників інформації для

аудиторії, мас-медіа перетворюються на самостійних акторів, творців віртуальної

реальності. Медіа вже стали невід’ємною частиною загальної культури людства,

що створює нові виклики й науковій психологічній спільноті й вищій освіті. В Європі

активно розвивається медіаосвіта як напрям підготовки спеціалістів у вищій школі,

крім професійної підготовки фахівців для медіа (журналістика) існують спеціалізації

медіапедагогіки, медіадидактики, медіапросвіти. Нажаль, Україна має відставання в

розвитку цих новітніх дисциплін, яке необхідно терміново ліквідовувати, спираючись на

сучасні вітчизняні наукові розробки, взаємодіючи із провідними науковими центрами.

Згідно принципам Болонського процесу, велика увага вищої школи має приділятись

організації наукової роботи студентів. Саме в цьому напрямі хотілось би позначити

перспективи співробітництва новоствореної лабораторії психології масової комунікації

і медіаосвіти Інституту соціальної та політичної психології АПН України із студентськими

науковими товариствами різних вищих навчальних закладів. Потребують ретельного

дослідження психологічні механізми масової комунікації, в контексті взаємодії із

вищою освітою, функціонування інформаційних мереж і нових середовищ, впливу

інформаційного простору на психіку людини і багато інших аспектів, які вимагають

цілісного охоплення і сприяють інтеграції нової галузі медіапсихології та її прикладних

втілень у медіаосвіті.

Ключовим і системоутворюючим поняттям в тематичному полі цих нових дисциплін

має стати медіакультура. Теоретичне осмислення явища і принципове окреслення

цього поняття складає мету нашої роботи.

Серед розмаїття визначень поняття культури прийнято виділяти два принципово

різні підходи, які умовно можна позначити як результативний і оцінковий. Згідно

першому будь-яка культура (в тому числі й медіа) є атрибутом людства чи певної

його частини і складається із сукупності матеріальних і духовних цінностей, створених

людством протягом його історії. Метафорично цей підхід можна уявити в образі музею,

в якому зберігаються створені цінності (це можуть бути не обов’язково матеріальні

предмети, але й певні норми стосунків, правила поведінки і кодекси честі, тобто

соціальні уявлення, регулятиви, загалом знання). Кожна частинка людства (певне

суспільство чи спільнота, чи навіть сім’я як найменша складова) має свою версію

створених і накопичених цінностей, вони можуть бути різні, але вони не можуть бути

порівняні за принципом оцінки (цей кращий чи цей гірший). З розповсюдженістю

різноманітних мас-медіа частиною загальнокультурного багатства стає і медіакультура,

яка може бути притаманна певному суспільству, регіону, верстві населення. В межах

першого визначення медіакультури адекватною методологією є типологізація і

картування – створення мапи розташування різних типів культур. Методи дослідження

– насамперед якісні, ідеографічні, навіть етнографічні, які охоплюють й психологічні

163

Болонський процес і вища освіта в Україні та Європі: проблеми й перспективи

реалії медіакультури, що загалом складають предмет медіапсихології в широкому

смислі слова.

Згідно другого підходу до визначення культури, вона полягає в принципово

оцінковому ставленні: це рівень, ступінь досконалості якої-небудь галузі господарської

або розумової діяльності, рівень розвитку суспільства в певну епоху. Метафорою

цього підходу може слугувати, наприклад, градусник – як символ вимірювальної

шкали, що надає можливість оцінювання. Так вже склалося, що в мові, яка є тканиною

існування культури закріплено обидва ці різні значення за одним і тим же словом,

і тому будь-які подальші роздуми чи дослідження з приводу медіакультури мають

зважати на цю обставину. Постановка проблеми медіакультури в межах цих двох

підходів має відмінні мету, завдання і складності. Результативний підхід спирається

на простір взаємодії і перетину загалом паритетних культур, наприклад, та людина,

яка принципово не користується медіа, не орієнтується і т.д., є також носієм певної

– протестної – медіакультури. Згідно іншого підходу ми спираємось на імпліцитні чи

експліцитні (явні чи неявні) критерії, завдяки яким маємо можливість оцінити рівень

медіакультури різних носіїв певної спільноти. Не вдаючись в методологічні тонкощі,

можна стверджувати, що адекватною цьому другому підходу до медіакультури має

бути методологія вимірювання і експертного оцінювання. При чому, для експертів

варто обов’язково мати на увазі й чітко рефлексувати власну приналежність до певної

культури (в першому значенні), оскільки “наївна” оцінка представників іншої культури

може бути не адекватною. Попри все, залишається питання – а якими саме мають

бути критерії оцінювання медіакультури? Чи мають бути ці критерії однаковими для

особистості, групи, організації, суспільства? На який саме образ, зразок, прототип,

ідеал має спиратись оцінка медіакультури спеціаліста з вищою освітою?

Для побудови теоретичної моделі, на основі якої можуть бути розроблені критерії

оцінювання як окремої особи так і певної групи чи спільноти, а то й суспільства в цілому,

ми використали процесуальний підхід до медіакультури як процесу вироблення і

споживання знань. Знання на відміну від інформації включають вірування, прихильність,

стосуються дії і смислів. Традиційне розуміння знань як абсолютної статичної сутності,

відбитій формальною логікою, не відповідає викликам сучасності. Сьогодні знання

трактуються як динамічний процес доведення персональних вірувань до істини.

Люди взаємодіють в певних історичних і соціальних контекстах поділяючи інформацію,

із якої вони конструюють соціальні знання, як реальність, що і складає основний процес

створення культури і медіакультури зокрема. Якщо ми визначимо основні складові цього

процесу, то рівень медіакультури може бути виміряно, виходячи із оцінки повноти їх

представленості, розгорнутості, диференційованості, рефлексованості і керованості.

Найбільш цікавими й евристичними для задачі побудови критеріїв медіакультури ми

вважаємо досягнення прикладної психології менеджменту знань. Дві концепції слугували

передумовами побудови нашої теоретичної моделі: абсорбційної здатності (В.Кохена і

Д.Левінтала [1]); конверсії знань (І.Нонаки і Г.Такеучі [2]).

Для позначення “здібності фірми ідентифікувати, асимілювати і експлуатувати

знання із середовища” [1, 569-70] В.Кохеном і Д.Левінталом у 1989 році було введено

164

Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору

поняття абсорбційної здатності. Пізніше С. Жара і Г. Георг виділяють чотири здібності,

як складові абсорбційної здатності організації, що грають різну, але взаємодоповнюючу

роль у забезпеченні організаційних здобутків: надбання, асиміляція, трансформація,

експлуатація знань [3]. Перевагою цієї моделі є повнота охоплення всього циклу

перетворення суб’єктом знань, врахування взаємодії суб’єкта із середовищем, етапно-

модульна побудова процесу функціонування знань. Крім того, модель надає можливість

підходити на єдиних засадах до оцінки абсорбційної здатності суб’єктів різного рівня –

від окремої особи до міжкорпоративних чи державних утворень. Недоліком цієї моделі

є домінування споживацької позиції при розгляді процесу трансформації знань, що не

дає змоги дати відповідь на питання створення нового в культурі.

Модель конверсії знань, навпаки, не охоплює повного циклу процесу обміну знань

із зовнішнім середовищем, але концентрує увагу на механізмах створення нових знань

у взаємодії неявних і явних їх форм. До неявних, tacit, суб’єктивних знань японські

автори відносять тілесний досвід, симультанні знання “тут і тепер”, “аналогові” знання

практики. До явних експліцитних, об’єктивних знань – раціональні думки, послідовні

знання про “там і тоді”, “цифровані” знання теорій. В основі концепції покладено

уявлення про те, що “ядром створення знань є змішування неявних знань і явних

знань через такі процеси, як: соціалізація (коли неявні знання конвертуються в неявні),

екстерналізація (неявні – в явні), комбінація (явні – в явні), інтерналізація (явні – в

неявні)” [2, 65]. Створення відбувається як спіраль знань у переходах соціалізації –

екстерналізації – комбінації – інтерналізації і знову соціалізації на новому рівні. Модель

описує процес виробництва знань в творчій спільноті в межах успішних інноваційно

зорієнтованих організацій.

�������

���������������

Рис. 1. Інноваційно-абсорбційна модель медіакультури

На основі інтеграції цих двох евристик і їх екстраполяції в проблемне поле

медіакультури ми пропонуємо інноваційно-абсорбційну модель медіакультури (ІАММ).

165

Болонський процес і вища освіта в Україні та Європі: проблеми й перспективи

Вона описує процес створення і усотування (абсорбції) суб’єктом певних знань, які

складають основну тканину культури. Виділяємо чотири принципові складові в цьому

процесі: виклик, актуалізація, генерація, експлуатація. Назви цих блоків досить умовні,

оскільки кожен із перерахованих в ньому процесів може ставати провідним і визначати

зміст, даючи назву блоку.

Блок “виклик” об’єднує такі процеси як пошук, сканування, ідентифікація потрібних

знань. Для інноваційних процесів важливо, що на цьому етапі інформація зустрічається

з потребою власною чи іншого суб’єкта. Найчастіше, використовуючи термін пошук

інформації, ми уявляємо його в межах усвідомленої потреби і поставленого завдання,

але медіапростір не є лише засобом постачання інформації. В ньому існує потенціал

впізнавання нових можливостей і збурення нових ідей, які приводять до побудови

задуму постановки задачі. Тому в цей блок поєднуємо не тільки цільовий пошук а

й фонове сканування в ході задоволення інших потреб, зокрема, рекреаційних, що

також задовольняються у відповідності із культурними нормами певної спільноти. Саме

взаємодія із зовнішнім медіа середовищем забезпечує провокацію й ідентифікацію в

потоці неявних знань потребу в нових знаннях.

За змістом це можуть бути різні потреби – в рекламованому косметичному

засобі, який захотілося випробувати самому, бо усвідомлена потреба покращити стан

власної шкіри, чи у потребі виробити новий тип інвалідного візка для параолімпійців,

або взяти участь у накопичені коштів на гама-ніж для дитячої онколікарні. Розмаїття

змісту збурених потреб в нових знаннях залежить від культурного контексту в першому,

результативному, розумінні цього слова, і не може бути описане, принаймні в межах

цієї роботи. Але сутність абсорбції полягає в тому, що усотується виклик. Традиційно в

межах першого блоку розташовуюється більшість моделей медіаосвіченості, зокрема,

зорієнтованих на розвиток критичності мислення при скануванні інформаційних медіа-

потоків. Але варто зважити на неприродність переоцінювання експліцитних знань, що

забезпечуються критичним мисленням і недооцінки неявних (неусвідомлюваних чи напів-

усвідомлюваних) знань, які отримуються із медіа, і теж складають культурне багатство.

Операціоналізується цей блок через різні аспекти вибірковості у ставленні до медіа.

Другий блок ми умовно назвали “актуалізація”, в ньому відбувається набування

знань, потрібних для опанування виклику, переробка, структурування отриманих

знань, співвіднесення з наявними знаннєвими ресурсами, засвоєння й інтеграція. Ці

процеси найбільше схожі із традиційним розумінням навчання як засвоєння нових

знань, проте в процесуальному розумінні медіакультури ми виходимо за межі учбової

діяльності чи соціалізації. В інтеграції нових знань навіть окремою особою відбувається

творення нових конфігурацій культури. Без створення цих живих інтерпретативних

конфігурацій культура існувати не може, а полишається лише зібранням фізичних

об’єктів. Медіакультура будучи зітканою із знаків, символів, неявних і явних знань,

цілком залежить від суб’єктних інтерпретацій. Операціоналізувати цей блок можна

через різні аспекти оцінковості в ставленні до медіа.

Третій блок охоплює аспекти ініціації творчості завдяки медіавпливу. При цьому,

процесуально можуть бути ініційовані будь-яка із стадій творчого процесу. Відволікання

166

Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору

від творчого процесу в медіа може сприяти ефективній інкубації (виношування і

визрівання) ідей. Ця стадія особливо важлива для інтуїтивних механізмів творчості.

Переведення неявних знань в явні, характерне для цього блоку, може відбуватись в

різних формах – і створення медіа текстів, і переводу цих віртуальних образів в змісти

реальної комунікації чи навіть ідеї стосовно предметної діяльності. Операціоналізація

цього блоку досягається через аспекти новизни і енергетизованості життєвого світу

суб’єкта завдяки медіа.

І, нарешті, четвертий блок охоплює аспекти експлуатації знань, відповідаючи

на питання “що з цим робити” і “навіщо воно треба”. Ми знову повертаємося до

виявленої потреби і відповідаємо на виклик, замикаючи цикл творення медіакультури.

Крім експлуатації знань в межах традиційного підходу отримання обмеженої вигоди,

цей блок може бути реалізований як впровадження інновацій, заснованих на нових

згенерованих ідеях. Важливою складовою, що забезпечує перехід до наступного

циклу є розвідка, експериментування і проби на межі новостворених знань. Вигода

розуміється в данному випадку в психологічному, а не комерційно-економічному плані:

будь яка суб’єктивна виправданість може вважатись вигодою. Так, втрата грошей, крах

бізнесу і т.п. може обернутись психологічною вигодою оновлення життєвих стосунків

із значущими іншими, чи припинення своєї внутрішньої запеклої боротьби із самим

собою. Загалом операціоналізація цього замикаючого цикл блоку може бути досягнута

через аспекти прагматизації (в широкому смислі) ставлення до медіа.

Висновки. Підводячи підсумок викладенню теоретичної моделі медіакультури як

інноваційно-абсорбційного процесу перетворення знань, можна зробити висновок про

її концептуальну відповідність задачі визначення критеріїв медіакультури спеціаліста

з вищою освітою, що включається у виробничий контур. Головним принципом

критеріальної оцінки, заснованій на використанні ІАММ є повнота суб’єктності

спеціаліста при його участі в процесі взаємодії із медіасередовищем, яка може

бути оцінена через залученість його у всі блоки (виклику, актуалізації, генерації та

експлуатації знань). Виявлення якості таких характеристик, як вибірковість, оцінковість,

енергетизованість і прагматизованість ставлення до медіа складають критерії

медіакультури, на основі яких можуть розроблятись системи і методи оцінювання її

рівня в залежності від застосування різних методів і підходів медіаосвіти.

Перспективою подальшого розвитку медіапсихології і медіаосвіти в контексті

Болонського процесу в Україні є розпочате співробітниками лабораторії психології

масової комунікації та медіаосвіти створення електронного консорціуму знань з

медіапсихології та медіаосвіти, який об’єднавши зусилля академічної науки і вищої

школи зможе виступити неформальним дистанційним ресурсом для студентської

спільноти. Крім того, такий освітній консорціум створює простір взаємодії студентів

із роботодавцями, залучаючи до дискусій керівництво і фахівців тих виробничих

об’єднань, для успішного розвитку яких необхідна медіапсихологічна компетентність.

Досвід створення таких освітніх консорціумів відомий у Європі, його необхідно критично

вивчати, підтримуючи вітчизняні ініціативи. Започаткований Інститутом соціальної

та політичної психології АПН спільно з Інститутом журналістики Національного

167

Болонський процес і вища освіта в Україні та Європі: проблеми й перспективи

університету імені Тараса Шевченка міжінститутський семінар з медіапсихології і

медіаосвіти запршує до співробітництва з метою інтеграції всіх ініціативних груп

студентів та викладачів для розвитку медіапсихології в Україні.

Література:

1. Cohen, W.M. and Levinthal, D.A. (1990) Absorptive Capacity: A New Perspective on

Learning and Innovation // Administrative Science Quarterly, 35 (1): 128-52.

2. Nonaka J., Takeuchi H. (2006) Organizational Knowledge Creation // Creative Management

and Development / Ed. By Jane Henry. – London: Sage. – p. 64-81.

3. Zahra, S.A. and George, G. (2002) Absorptive Capacity: A Review, Reconceptualization,

and Extension // Academy of Management Review, 27 (2): 185-203.




Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©podelise.ru 2000-2014
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов