Технології медіаосвіти (2007) Онкович Г. В. Технологии медиаобразования (2007, на украинском языке) icon

Технології медіаосвіти (2007) Онкович Г. В. Технологии медиаобразования (2007, на украинском языке)



НазваниеТехнології медіаосвіти (2007) Онкович Г. В. Технологии медиаобразования (2007, на украинском языке)
Дата конвертации23.09.2012
Размер285.18 Kb.
ТипДокументы

Новітні засоби навчання: проблеми впровадження та стандартизації


Г.В.ОНКОВИЧ,

доктор педагогічнихнаук,

професор, Інститут вищої освіти

АПН України, м. Київ


ТЕХНОЛОГІЇ МЕДІАОСВІТИ (2007)


Онкович Г.В. Технологии медиаобразования (2007, на украинском языке).


Mass media exists in educational area for a long time. Media education as

a trend in pedagogical science has formed in the 2nd half of the XX century.

In Northern America and Western Europe exist a lot of formulations of this

concept, theories and trends of media education work out, its methods

ground. This experience from abroad has successfully been borrowed by

Russia. During the last period of time media education becomes the subject

of observing Ukrainian researches.


Дослідники зазначають, що інноваційні освітні процеси – це „комплексні процеси

створення, впровадження, поширення новацій і зміни освітнього середовища, в якому

здійснюється їх життєвий цикл” [1, с.340]. Розвиток засобів масової інформації/

комунікації та їх залучення до процесу навчання і виховання значно активізували

творчий пошук педагогів у багатьох країнах. Інноваційна діяльність педагогів, не

задоволених традиційними умовами, методами, способами навчання і виховання,

була зорієнтована не на лише новизну змісту реалізації своїх зусиль, а передусім на

якісно нові результати. Це й спричинило виокремлення медіаосвіти в окрему галузь,

своїм змістом зорієнтованої на людину. Її з’ява в освітньому просторі – це інноваційний

освітній процес, зумовлений суспільною потребою.

Технології медіаосвіти сьогодні передбачають залучення до навчального процесу як

традиційних засобів масової інформації (періодичні видання, радіо, телебачення, кіно

тощо), так і засоби новітніх інформаційних технологій, а саме – програмно-апаратні

засоби і пристрої, що функціонують на базі обчислювальної техніки; використовують

також сучасні способи і системи інформаційного обміну, що забезпечують операції

збирання, накопичення, збереження, оброблення й передавання інформації. [1, с.337].

Власне, явища ці були присутні в житті соціуму від початку виникнення засобів масової

інформації, однак зовсім недавно з’явилися у вжитку нові поняття, які увібрали в себе

„медіа”, й почали активно використовуватися у різних галузях суспільного життя [10].

Нині розробляються теорії, напрями медіаосвіти, обґрунтовуються її моделі. В

Українському педагогічному словнику С.
Гончаренка, зокрема, дається таке визначення

медіаосвіти: „напрям у педагогіці, представники якого виступають за вивчення

школярами закономірностей масової комунікації (преси, телебачення, радіо, кіно тощо)”

[4]. Це визначення дублюється у Соціолого-педагогічному словнику за ред. В.В.Радула

[16, с.131]: «Медіаосвіта – напрям у педагогіці, представники якого виступають за

вивчення школярами закономірностей масової комунікації преси, телебачення, радіо.

кіно тощо». Основними завданнями медіаосвіти є подготовка нового покоління до

життя в сучасних умовах, до сприйняття й розуміння різної інформації, усвідомлення

358

Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору

наслідків її впливу на психіку тощо». О.Савченко [17, с.311] визначала медіа-освіту як

„напрям сучасної педагогіки, який передбачає вивчення школярами закономірностей

масової комунікації (преси, радіо, телебачення, кіно, відео тощо), підготовку їх до життя

в сучасному інформаційному світі, опанування вмінь сприймати й осмислювати різну

інформацію, особливо за допомогою технічних засобів” „Современный словарь по

педагогике» [14, с.394] зазначає: «Медиа-образование – направление в педагогике,

выступающее за изучение школьниками закономерностей массовой коммуникации.

Основная задача М.-о. – подготовить новое поколение к жизни в современных

информационных условиях, к восприятию и анализу различной информации, научить

человека понимать ее, осознавать последствия ее воздействия на психику, овладевать

способами общения на основе невербальных форм коммуникации с помощью

технических средств и современных информационных технологий».

Зауважимо одразу, що, на нашу думку, не доцільно обмежувати контингент

тих, на кого зорієнтована медіаосвіта, тільки школярами. І не тільки тому, що саме

медіаосвіта якнайповніше сприяє сучасному гаслу „Освіта впродовж життя!”. Зокрема,

про ефективність засобів масової інформації у системі навчання дорослих говорив В.

Бутковський [2, с.2-5]. Досить згадати напрацювання радянських лінгводидактів у

галузі методики викладання російської мови іноземним студентам. Зокрема, йшлося

про формування інформаційних інтересів цього контингенту засобами журналістики

(Г.Онкович), про використання телепрограми „Час” у розвитку мовлення (І.Єршова-

Бабенко), про використання кінофільмів і діафільмів з навчально-виховною метою

тощо. На увагу заслуговують навчально-методичні матеріали, про які не згадують

у своїх напрацюваннях російські дослідники медіа-освіти. Залишилися поза їхньою

увагою і напрацювання медіадидактів, які працюють в галузі методики викладання

іноземних мов. Тобто, можна стверджувати, що актуалізуючи поняття „медіа-освіта”,

дослідники розглядали його, справді, тільки як „напрямок у педагогіці, що виступає за

вивчення школярами закономірностей масової комунікації”.

З огляду на сказане вище викликає сумнів визначення медіа-освіти І.М.Дичківської:

„Медіа-освіта – напрям у педагогічній науці, який досліджує засоби масової комунікації”

[1, с.352], оскільки педагогічна наука не досліджує засоби масової комунікації.

Здійснювати це – справа журналістикознавців, інших науковців – дослідників ЗМІ. А

педагогічна наука – якщо досліджує щось дотичне до ЗМі – то, найшвидше, виховний

вплив засобів масової комунікації на особистість і суспільство, історію їх залучення до

навчально-виховного процесу, що сприяє творенню особистості через відповідні освітні

технології тощо. І коли сьогодні ми говоримо про інноваційний потенціал педагога, то

усвідомлюємо, що він (педагог) має бути наділений сукупністю соціокультурних і

творчих характеристик, зорієнтований на постійне вдосконалення своєї педагогічної

діяльності і бути готовим до сприйняття, розробляння і впровадження інновацій у

навчальний процес. [1, с.341]. Ми згодні з цією думкою І.М.Дичківської.

Вочевидь: Україна конче потребує такої новітньої спеціальності, як

„Медіапедагогіка” і фаху „медіапедагог”. Адже саме інноваційна діяльність педагогів

і спричинила виокремлення медіапедагогіки в окрему галузь. Медіапедагоги говорять

359

Новітні засоби навчання: проблеми впровадження та стандартизації

про відповідні освітні технології, однак допоки ніхто ще не запропонував узагальнити

відповідні дидактичні напрацювання і дати їм назву… Отже, на часі вести мову й про

медіадидактику, оскільки „дидактика – частина педагогіки (…), що обґрунтовує і

розкриває зміст освіти, методи і організаційні форми навчання”.

Медіадидактика, на нашу думку, це – сукупність упорядкованих знань про

принципи, зміст, методи, засоби і форми організації навчально-виховного процесу з

використанням масовокомунікаційних матеріалів при викладанні медіапедагогіки чи

інших дисциплін, що забезпечують розв’язання навчально-виховних завдань за участю

ЗМІ.

Медіаосвітній напрямок медіапедагогіки сформувався у другій половині ХХ ст., коли

постала проблема готувати тих, хто навчається, до життя в інформаційному суспільстві,

формувати в них уміння користуватися інформацією в будь-якому вигляді, здійснювати

комунікації, усвідомлювати наслідки впливу на людину засобів інформації, особливо

засобів масової комунікації [1, с.352]. Нині медіапедагогіка набула широкого розмаху.

Зокрема, в Німеччині існують науково-дослідні інститути, котрі виконують наукові

дослідження у цій галузі. У медіапедагогіці німецькі фахівці, наприклад, виділяють два

взаємозв’язані між собою напрямки: 1. Суспільно-критична медійна педагогіка, яка

має на меті зміну суспільства через такі її засоби, як здатність ідеологічної критики;

здатність впливу на медіасистему; здатність використання альтернативних медій. 2.

Політично-мотивована медійна педагогіка, яка ставить собі за мету боротьбу проти

маніпуляцій за допомогою медій. [13, с.278].

Головні етапи історичного розвитку медіапедагогіки спонукали німецьких фахівців

виділити такі її основоположні ідеї (засади): засади застерігаючої педагогіки;

культурно-консервативні засади; освітньо-технологічні засади; суспільно-критичні

засади; засади, які орієнтуються на дію [13, с.278]. Визначальною метою медійного

виховання є підготовка молоді до критичного сприймання медіа, медійна дидактика

стосується функціонування мас-медіа у процесі навчання. Аналізуючи, наприклад,

німецькі напрацювання, В.Робак за приклад наводить створення медіапродукту учнями

за допомогою медіапедагога, зокрема, зйомки відеофільму або „скерування дітей на

вулицю в ролі інтерв’юєрів, де вони опитують дорослих з якогось питання, а згодом

аналізують, класифікують відповіді й самостійно роблять висновки” [13, с.280]. На наш

погляд, у цьому разі йдеться про технології медіанавчання.

У Росії створено концепцію медіаосвіти у середній освітній школі [22], розроблено

Стандарт медіаосвіти, інтегрованої у гуманітарні та природничо-наукові дисципліни

загальної і середньої загальної освіти [5], ведеться й про основні моделі медіаосвіти

[20]. Дехто під медіаосвітою [12] розуміє масову журналістську освіту (тобто набуття

знань журналістського фаху не журналістами – така собі „журналістика для мас”)

Медіавиховання – виховання засобами медій – це розділ медіапедагогіки,

який покликаний «формувати світогляд, інтереси, потреби, ідеали, мотиви, ціннісні

орієнтири, свідомість, переконання, судження, а також конкретні риси характеру, риси

особистості, моделі поведінки, розвивати її культуру засобами масової комунікації”.

Якщо проаналізувати завдання, котрі ставлять перед собою російські дослідники

360

Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору

медіаосвіти, то вони цілком відповідають завданням медіавиховання (за німецьким

досвідом), оскільки спрямовані на змістовне використання медій, а крім цього – на їх

доцільний відбір відповідно до конкретних виховних цілей.

Дослідники-журналістикознавці сьогодні розрізняють власне журналістську освіту

та медіа-освіту (Media Education), або медійну освіту. Проф. ЛНУ імені Івана Франка

Б.Потятинник пропонує визначення: «Медійна освіта – це науково-освітня сфера

діяльності, яка ставить за мету допомогти індивідові сформувати пcихологічний захист

від маніпуляції чи експлуатації з боку мас-медіа і розвинути/прищепити інформаційну

культуру» [12, с.8]. На думку І.Дичківської, „головним завданням медіа-освіти є

підготовка тих, хто навчається, до життя в інформаційному суспільстві, формування в

них уміння користуватися інформацією в будь-якому вигляді, здійснювати комунікації,

усвідомлювати наслідки впливу на людину засобів інформації, особливо засобів масової

комунікації” [1, с.341]. Один із найвідоміших російських дослідників медіа-освіти проф.

О.В.Федоров під медіаосвітою розуміє „процес розвитку особистості за допомогою і на

матеріалі засобів масової комунікації (медіа) з метою формування культури спілкування

з медіа, творчих, комунікативних здібностей, критичного мислення, вмінь повноцінного

сприймання, інтерпретації, аналізу й оцінки медіатекстів, навчання різних форм

самовираження за допомогою медіатехніки”. На нашу думку, на часі розмежувати ці

терміни.

Журналістська освіта спрямована на підготовку кадрів, які б фахово працювали

у засобах масової інформації. Медіаосвіта ж, на нашу думку, має передбачати:

1) навчання журналістської діяльності (створення медіатекстів) нежурналістів – у

гуртках журналістської майстерності; 2) навчання масовокомунікаційної діяльності

(створення масмедійних продуктів – періодичних видань, фільмів, кліпів, радіопередач

тощо) на курсах і в гуртках; 3) безпосереднє використання продукції галузевих ЗМІ

для підвищення фахового рівня; 4) опосередковане використання продукції ЗМІ у

навчальному процесі з метою поліпшення професійних знань (з мови, наприклад); 5)

використання ЗМІ як засобу відпочинку або задоволення своїх потреб… Безперечно,

талановиті слухачі курсів і гуртків могли б при бажанні працювати у ЗМІ, оскільки набуті

знання і практика підтвердили правильність їхнього життєвого орієнтиру – у ЗМІ або

разом із ЗМІ, однак для більшості це мало б бути різновидом хобі. Адже, наприклад,

завдання підготовки професійних артистів балету різниться від завдань, котрі ставлять

перед собою педагоги балетних гуртків.

У країнах, де питання про роль ЗМІ у навчальному процесі постало у минулому

столітті, існують обидва терміни – „медіапедагогіка” і „медіаосвіта”. В англомовних

країнах – Англії, США, Канаді – більш поширений термін „медіаосвіта”, в Німеччині

– „медіапедагогіка”, де вона як складова медіакультури розглядається в кількох

напрямах.

Однак сам термін медіакультура потребує також певного визначення і опрацювання.

Що це – „сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом

його історії”[3, с.472] у дзеркалі мас-медіа? Чи „ступінь досконалості” медіа-

галузі? Чи „рівень розвитку медіа у суспільстві в певну епоху? Чи уміння споживати

361

Новітні засоби навчання: проблеми впровадження та стандартизації

„медіапродукт”? Однак не викликає сумнівів точка зору німецьких дослідників, котрі

розглядають медіапедагогіку як складову медіакультури.

Принагідно зауважимо, що в Росії відчутні „англомовні запозичення”, хоча

напрацювання російських дослідників на сьогодні якнайкраще відповідають вихованим

цілям медіавиховання. О.Федоров зазначає, що аналіз наукової літератури і практики

медіаосвіти призводить до висновку, що практична частина методики медіаосвіти

аудиторії, зазвичай, базується на реалізації різноманітних творчих завдань.

Теоретичний аналіз їхніх елементів, разробляння і застосування їх у практиці навчання

дозволяє виокремити такі основні функції: навчальні; адаптаційні, розвивальні й

керувальні. При цьому навчальна функція спрямована на засвоєння знань про теорії

і закони, прийоми сприйняття й анализу медіатекстів; адаптаційна – на здатність

застосовувати ці знання в інших ситуаціях; развивальна – на развиток мотиваційних

(компенсаторних, терапевтичних, рекреативних и т.ін.), волєвих та інших властивостей

і якостей особистості, досвіду творчого контакту з медіа; керувальна – на творення

найкращих умов для всього процесу медіаосвіти.

Щодо типів творчих завдань, то О.Федоров вважає, що їх можна поділити залежно

від характеру змісту навчального матеріалу (від аудиторії вимагається систематизувати

факти і явища на теоретичні та практичні тощо), від характеру вимог (слід установити,

якого типу вимога в основі завдання – на сприйняття, художній аналіз тощо); від

співвідношення «даних» і «цілей» виконання навчальної роботи; від форми її організації

та виконання (індивідуальні, бригадні, групові і т.ін.).

Дослідники німецького досвіду зазначають, що медіапедагогіка є органічною

частиною ширшої галузі знання – медіакультури, окремі складові якої виникли „в

результаті процесу інтеграції між комп’ютерними науками і сучасними комунікативними

технологіями, з одного боку, та відповідними гуманітарними дисциплінами, з іншого” [13,

с.275]. Володимир Робак, зокрема, подає структуру медіакультури як наукового напряму,

що складається з взаємозв’язаних частин: медіазасобів, медіапедагогіки, медіапсихології,

медіамедицини, медіаправа й медіаетики і пропонує саму медіапеагогіку розлядати

як інтегральну галузь знання, хоча в її структурі можна виділити складові частини,

характерні саме для педагогічної науки і пропонує схему структури медіапедагогіки, де

визначено також її зв’язки з теорією і практикою [13, с.276].

Напрацювання медіапедагогів засвідчують наявність відповідних освітніх

технологій, які, на нашу думку, можна об’єднати одним терміном – медіадидактика.

Як частина педагогіки вона має обґрунтовувати і розкривати зміст освіти, методи

і організаційні форми навчання за посередництва засобів масової інформації. (Або

„медіадидактика – частина медіапедагогіки, теорія медіаосвіти й медіанавчання, що

обґрунтовує зміст медіаосвіти, методи і організаційні форми медіа навчання”?).

У свою чергу медіадидактика складається з технологій окремих дидактик

– пресодидактики, кінодидактики, теледидактики, мультимедіадидактики (в т.ч.

Інтернетдидактики) тощо – залежно від специфіки того чи іншого засобу масової

інформації. Отже, медіадидактика має кілька складників. Один із них, визначений

терміном „пресодидактика”, ми ввели в обіг ще у минулому столітті, коли розробляли

362

Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору

методику використання масовокомунікаційних матеріалів на заняттях з мови як

іноземної. Тоді ж було обґрунтовано терміни „пресодидактика” і „пресолінгводидактика”,

тож сьогодні можемо стверджувати, що існують такі складові медіадидактики, як

теледидактика, кінодидактика, мультимедіадидактика (в т.ч. – інтернетдидактика)

тощо – залежно від специфіки того чи іншого засобу масової інформації.

Нині дослідники активно послуговуються термінами, до складу яких входить слово

„медіа”. Але якщо „педагогіка – наука про виховання, освіту і навчання” [3, с.713], а

„освіта – сукупність знань, здобутих у процесі навчання” або „піднесення рівня знань;

навчання”, „процес засвоєння знань” [3, с.681] тощо, безперечно, право на життя мають

обидва нові терміни. Як бачимо, присутність засобів масової інформації у навчальному

процесі спонукала до появи й актуалізації нових термінів.

Безперечним є той факт, що медійна педагогіка розвинулася у багатьох країнах

світу, педагогічні напрацювання яких для нас часто стають інноваційним орієнтиром.

Але за деякими позиціями є цікаві напрацювання і в Україні. Серед них і переосмислений

В.Робаком і В.Фатиминою досвід Німеччини, де головними напрямами досліджень

медіапедагогікт (Medienpedagogik) є Medienerziehung (мас-медіа у вихованні) та

Mediendidaktik (мас-медіа в навчанні), і узагальнення медіадосвіду в освітньому

процесі І.Чемерис і Ю.Чернявської та ін.

Отже, якщо звичне – педагогіку – одягнути у нове вбрання – засоби масової

комунікації, то „одержимо” медіапедагогіку. Звернімося до вітчизняного і світового

досвіду – й переконаємося: всі складові медіапедагогіки у нас – в світовому

сьогочасному розумінні – наявні. Тільки чомусь узагальнювати напрацьоване і шукати

йому визначення ми почали значно пізніше, ніж колеги з інших країн.


Література:

1. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навч. посібник. – К.: Академвидав,

2004. – 352 с. (Альма-матер)

2. Бутковский В. Эффективность СМИ в системе образования взрослых // Школа.

– 2004. -- No 1/5. – С.2-5

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел.

– К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2001.- 1440 с.; перевид. – з додатками і доповненнями, 2005

р. – 1728 с.

4. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник.— К.: Либідь, 1997. — 376 с.

5. Зазнобина Л.С. Стандарт медиаобразования, интегрированного в гуманитарные и

естественно-научные дисциплины начального общего и среднего общего образования

// Медиаобразование / Под ред. Л.С.Зазнобиной. – М.: Изд-во Москов. ин-та пов.

квалификации работников образования, 1996. – С.72-78.

6. Інформаційне забезпечення навчально-виховного процесу: інноваційні засоби і

технології: Колективна монографія. – К.: Атіка, 2005. – 257 с. – С.163 – 175.

7. Інформаційні технології і засоби навчання: Зб. наук. праць / за ред. В.Ю.Бикова,

Ю.О.Жука / Інститут засобів навчання АПН України. – К.: Атіка, 2005. – 272 с. – С.249

– 255.

363

Новітні засоби навчання: проблеми впровадження та стандартизації

8. Кириллова Н.Б. Медиаобразование в эпоху социальной модернизации // Педагогика.

– 2005. – No 5. – С.13-21.

9. Кононенко Б.И. Большой толковый словарь по культурологии. – М.: ООО

Издательство «Вече 2000», ООО «Издательство АСТ», 2003. – 512 с.

10. Онкович Г.В. Засоби масової комунікації у термінологічному просторі медіа-освіти //

Дивослово, 2007. -No 5. – С.29-31.

11. Онкович Г.В. Медіа-педагогіка і медіа-освіта: поширення у світі // Дивослово, 2007.

– No 6. – С.2-4.

12. Потятинник Борис. Масова журналістська освіта – а чому б ні? // МедіаКритика:

Щоквартальний дайджест електроннного журналу. – Львов: ЗУМЦНЖ, 2005. – Ч.10.

– С.7-10.

13. Робак Володимир. До питання про розвиток медіапедагогіки у Німеччині // Другий

український педагогічний конгрес: Збірник матеріалів конгресу. – Львів: ТзОВ Камула,

2006. – 601 с. – С.275 – 286.

14. Современный словарь по педагогике / Укладач Рапацевич Е.С. – Мн.: «Современное

слово», 2001. – 928 с.

15. Соціально-політичний словник-довідник / за ред. проф. М.П.Іщенка. -Черкаси:

Відлуння, 1999. – 304 с.

16. Соціолого-педагогічний словник /за ред. В.В.Радула. К.: ЕксОб, – 304 с. 18.

17. Педагогічний словник /За ред. Ярмаченка М.Д. – К.: Педагогічна думка, 2001. – 516

с.

18. Український орфографічний словник / Близько 165 тис. слів / за ред..

В.М.Русаніського. – 5-е вид., переробл. і доповн.- К.: Довіра, 2006. – 940 с. –

(Словники України).

19. Фатиміна Валентина. Журналістська освіта в Німеччині в ХХІ столітті: проблеми

й перспективи // МедіаКритика: Щоквартальний дайджест електроннного журналу.

– Львов: ЗУМЦНЖ, 2005. – Ч.10. – С. 55 -58.

20. Федоров А., Челышева И. Медиаобразование в современной России: основные

модели // Высшее образование в России, – 2004. – No 8. – С. 34-39.

21. Чемерис І.М. Медіаосвіта за кордоном: теорії медіаосвіти та коротка історія

розвитку // Вища освіта України, 2006. – No 3. – С.104 – 108.

22. Шариков А.В. Концепция медиаобразования во второй ступени средней

образовательной школы. М.: Академия педагогических наук СССР, 1991.– 23 с.




Похожие:

Технології медіаосвіти (2007) Онкович Г. В. Технологии медиаобразования (2007, на украинском языке) iconМедиапедагогика и медиаобразование: распространение в мире
Онкович Г. В. Медиапедагогика и медиаобразование: распространение в мире // Дивослово,2007. № С. 2–4 ( на украинском языке)
Технології медіаосвіти (2007) Онкович Г. В. Технологии медиаобразования (2007, на украинском языке) iconЛ. А. Найдьонова
Перспективи розвитку медіаосвіти в контексті болонського процесу: процесуальна модель медіакультури (2007)
Технології медіаосвіти (2007) Онкович Г. В. Технологии медиаобразования (2007, на украинском языке) iconУважаемый коллега!
Оргкомитет Шестой международной научной конференции ”Нейросетевые технологии и их применение нстиП 2007” приглашает Вас принять участие...
Технології медіаосвіти (2007) Онкович Г. В. Технологии медиаобразования (2007, на украинском языке) iconПоложение о распределении стимулирующей части фонда оплаты труда работников моу троицкой средней общеобразовательной школы Чеховского муниципального района Московской области
Ключникова В. А./. 31. 08. 2007 г. 30. 08. 2007 г 12. 10. 2007 г
Технології медіаосвіти (2007) Онкович Г. В. Технологии медиаобразования (2007, на украинском языке) iconПриказ №56 по основной деятельности от 14. 11. 2007
Калачеевского муниципального района и результатов выборов управляющего совета, решение педагогического совета от 11. 2007 года №2,...
Технології медіаосвіти (2007) Онкович Г. В. Технологии медиаобразования (2007, на украинском языке) iconДокументы
1. /ТЕСТЫ 2007/1 Вводное занятие.doc
2. /ТЕСТЫ...

Технології медіаосвіти (2007) Онкович Г. В. Технологии медиаобразования (2007, на украинском языке) iconОпубликовано в научном сборнике
Корконосенко С. Г. Культура чтения как основа медиаобразования специалиста//PR, бизнес, сми: партнерство и конкуренция/ Отв сек....
Технології медіаосвіти (2007) Онкович Г. В. Технологии медиаобразования (2007, на украинском языке) iconПриказ №1625 от 04. 12. 2007 г и приказом управления образования №411 от 11. 12. 2007 г
Тверской области №767 ра от 04. 12. 2007 г., с приказами департамента образования Тверской области №1625 от 04. 12. 2007 г и приказом...
Технології медіаосвіти (2007) Онкович Г. В. Технологии медиаобразования (2007, на украинском языке) iconДокументы
...
Технології медіаосвіти (2007) Онкович Г. В. Технологии медиаобразования (2007, на украинском языке) iconФормирование мировоззрения на основе медиаобразования, интегрированного в курс информатики
Мацуца К. И. Формирование мировоззрения на основе медиаобразования, интегрированного в курс информатики // Образовательные технологии...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©podelise.ru 2000-2014
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов