Медиапедагогика и медиаобразование: распространение в мире icon

Медиапедагогика и медиаобразование: распространение в мире



НазваниеМедиапедагогика и медиаобразование: распространение в мире
Дата конвертации23.09.2012
Размер100.45 Kb.
ТипДокументы

Онкович Г.В. Медиапедагогика и медиаобразование: распространение в мире // Дивослово,2007. № 6. С.2–4 ( на украинском языке).


Ганна Онкович. Медіа-педагогіка і медіа-освіта: поширення у світі // Дивослово, 2007. - №6. – С.2-4. (0,4)


Ганна ОНКОВИЧ,

доктор педагогічних наук, Київ

МЕДІА-ПЕДАГОГІКА І МЕДІА-ОСВІТА: ПОШИРЕННЯ У СВІТІ


Розвиток засобів масової інформації/комунікації і залучення їх до процесу навчання й виховання значно активізували творчі шукання педагогів у багатьох країнах. Нині дослідники активно послуговуються термінами "медіа-педагогіка" й "медіа-освіта" [7]. Та якщо "педагогіка - наука про виховання, освіту і навчання" [1; 713], а "освіта - сукупність знань, здобутих у процесі навчання" або "піднесення рівня знань" [1; 681], то, безперечно, право на життя мають обидва згадані нові терміни. Водночас утверджуються й нові наукові відгалуження, що їх вони позначають. Педагогічна наука на очах збагачується новим напрямом - медіа-педагогікою, яка, за логікою, має складатися з медіа-виховання, медіа-освіти й медіа-навчання і обслуговуватися відповідними технологіями. Отже, на часі вести мову й про медіа-дидактику, так само як про пресодидактику ми говоримо з 1980-х рр. [8].

Актуальні аспекти медіа-освіти наголошує професор Львівського національного університету ім. І.Франка Б.Потятинник. Серед іншого вона спрямована й на масове оволодіння елементарними журналістськими навичками та новітніми технологіями, і на захист індивідів від надміру агресивного інформаційного довкілля (скажімо, впливу екранного насильства, пропаганди, порнографії, реклами) [9].

У Франції, наприклад, одними з перших зацікавленість медіа-освітою виявили саме професійні пресові об'єднання. У 1971 р. журналісти з Асоціації преси та інформації для молоді, а також їхні колеги, викладачі журналістики деяких університетів звернулися до влади з ініціативою включити предмет вивчення ЗМІ до навчальних програм. З 1975 р. ініціативу підтримали організації медіа-підприємств, що зверталися до громадянства з пропозиціями зрозуміти місце інформації в демократичному суспільстві, усвідомити потребу виховання пильного й критичного читача. Пов'язану з цим проблематику розробляють наукові осередки французьких університетів, інститутів підготовки вчителів, численні науковці (серед них - Ж.Ґоне, М.Піше, К.Ермелен та ін.) [2], [13], [14].

Здобутки німецьких фахівців розглянув завідувач відділу Львівського науково-практичного центру професійно-технічної освіти АПН України В.Робак. Він зазначає, що окремі складники медіа-культури (медіа-психологія, медіа-медицина, медіа-право, медіа-етика) "виникли в результаті процесу інтеграції між комп'ютерними науками і сучасними комунікативними технологіями, з одного боку, та відповідними гуманітарними дисциплінами, з іншого" [10; 275].
Власне й сама медіа-педагогіка, на думку дослідника, є інтегральною галуззю знання, хоча в її структурі, звичайно, можна виділити й складові частини, характерні для педагогічної науки.

Нині медіа-педагогіка набула в Німеччині великого розвитку. Працюють науково-дослідні інститути, що виконують дослідження в цій ділянці. Першим професором медіа-педагогіки став Б.Шерб із Лейпцизького університету. За його словами, медіа-педагогіка передусім дістала застосування в позаурочній роботі й саме там вона має найліпші перспективи. Німецький учений вважає, що "настав час широкого впровадження у навчальних закладах медіа-педагогічних і медіа-психологічних курсів, поряд із курсами з комп'ютерних технологій" [10; 277]. Інший німецький фахівець - професор С.Ауфенанґер зауважує, що медіа-педагогіка як наукова галузь зазнала істотних змін, ставши комплексною наукою, що акумулює відомості з багатьох дисциплін (загальної психології, філософії, освітніх технологій, психології розвитку тощо). Такого ж погляду дотримується й директор науково-дослідного інституту медіа-педагогіки в Мюнхені Х.Тойнер, яка стверджує, що медіа-педагогіка - це міждисциплінарна галузь, дотична до всіх наук [10; 278]. Професор виховних наук з університету в Нюрнберзі Д.Шпанґел визначає нагальне для медіа-педагогіки завдання - вироблення свого "ядра", яке тепер ще доволі невиразне. У зв'язку з цим ми підтримуємо думку В.Робака, що в центрі цього "ядра" мають бути медіа-дидактика й теорія медійного виховання.

У медіа-педагогіці німецькі фахівці виділяють два взаємопов'язані між собою напрями: 1. Суспільно-критична медійна педагогіка, що ставить за мету зміну суспільства за допомогою таких її засобів, як здатність ідеологічної критики, впливу на медіа-систему, використання альтернативних медій. 2. Політично-мотивована медійна педагогіка, метою якої є боротьба проти маніпуляцій за допомогою медій [10; 278].

Німецькі дослідники, як основоположні, вирізняють у медіа-педагогіці ідеї застережної педагогіки; культурно-консервативні, освітньо-технологічні й суспільно-критичні засади; принципи орієнтування на дію [10; 278]. Головна мета медійного виховання полягає в підготуванні молоді до критичного сприймання медій, тим часом медійна дидактика стосується функціонування засобів масової інформації у процесі навчання.

У вищих навчальних закладах Польщі також створено кафедри медій та інформаційних технологій, провадяться конференції з питань медійної педагогіки для дітей, молоді, дорослих, людей з особливими потребами. Проблеми медіа-освіти опрацьовують такі науковці, як С.Ющук, В.Струковський, Д.Семенецька-Ґоґолін. З 1999 р. у шкільних програмах з'явився новий предмет "Читацька і медійна едукація" [13; 104-109].

Цікавого досвіду використання ЗМІ в навчально-виховному процесі набула Велика Британія. Виданий ще в 1929 р. "Handbook of Suggestions for Teachers" ("Порадник для вчителів") пропонував застерігати учнів від низькопробних кінокартин, протистояти їхньому впливові. У 1933 р. літературний критик Ф.-Р.Лівіс оприлюднив пропозиції щодо вивчення в школах пов'язаних з медіями проблем, зокрема показав їхній шкідливий вплив на мистецтво, політику, різні аспекти соціального життя. У 1988 р. запропоновано Національну програму для Англії і Велсу, міністерство освіти створило комітет, якому доручалося скласти відповідні рекомендації, що й зроблено наступного року. Це був перший крок до визнання медіа-освіти як доконечної ланки навчальних програм, відтак доробок у цій галузі включено до національної освітньої програми [13], [14]. У 1980 - на початку 1990-х рр. у Великій Британії видано дві праці, де визначено поняття медіа-освіченості, запропоновано теоретичну й застосовну базу для роботи - "Початкова медіа-освіта: формулювання програми" й "Медіа-освіта для середньої школи: формулювання програми".

І.Чемерис слушно зазначає, що всі теорії медіа-освіти мають своє місце і своїх прихильників у цілому світі. А проте виявляється певне тяжіння деяких медіа-освітніх шкіл до тих чи інших теорій [13]. Наприклад, превентивна теорія найбільшу підтримку здобула у США, бо, як підкреслюють американські масмедійні науковці М.Гайнс і К.Чо, враховуючи практику в цій країні, є низка причин, що зумовлюють неефективність цензурування потенційно негативних інформаційних потоків задля захисту молодого покоління.

У Канаді перша хвиля активного впровадження ЗМІ в навчальний процес припала на 1960-ті рр., коли почала роботу Канадська асоціація кіноосвіти. Пізніше Б.Дункан сформував Асоціацію за медіа-освіченість. Нині проводяться регулярні конференції, семінари, видано "Media Literacy Resource Guide" ("Посібник з ресурсів медіа-грамотності"), який згодом став базовим у всій країні, а також перекладений французькою, італійською, іспанською та японською мовами й використовується як зразок у світі.

Першою провінцією, у якій започатковано "вивчення ЗМІ", згідно з офіційною програмою, була Онтаріо, потім цю практику поширено на решту провінцій Канади. Об'єднавшись у дві національні освітні організації (Western Canadian Protocol for Collaboration in Basic Education i Atlantic Provinces Education Foundation), провінції розробили документи з медіа-освіти [13], [14]. Один з лідерів канадської медіа-освіти - К.Ворсноп. Він бере участь у міжнародних конференціях, читає лекції не тільки в Канаді, а й у Великій Британії, США, Новій Зеландії, аналізує розробки критеріїв оцінки освіченості студентів і школярів, очолює різні міжнародні проекти. Його книжки широко відомі в англомовному світі, одна з найпопулярніших - "Screening Images: Ideas for Media Education" ("Екранні образи: ідеї для медіа-освіти").

З початку 1990-х рр. активно розвивається медіа-освіта в провінціях Західної Канади - Британській Колумбії, Альберті, Саскачевані й Манітобі. У 1991 р. створено Канадську асоціацію медіа-освіти, до якої ввійшли переважно вчителі й працівники масовокомунікаційних організацій. Метою асоціації визначено розвивати медії, сприяти медіа-грамотності тощо [5; 250]. Навесні 1993 р. група викладачів і медіа-професіоналів організували Асоціацію медіа-свідомості [5; 250, 251].

У 1987 р. Міністерство освіти Онтаріо опублікувало нові нормативи, згідно з якими навчання медіа-грамотності введено в навчальний план англійської мови. Онтаріо, таким чином, стала першою освітньою юрисдикцією в Північній Америці, що зробила медіа-грамотність обов'язковою частиною навчального плану.

Проаналізувавши застосування засобів масової інформації в навчально-виховному процесі в системі освіти Канади, Ю.Чернявська дійшла таких висновків: сучасні технології впровадження ЗМІ як форми інформаційного забезпечення - це ефективний рушій прогресу не тільки в освітніх системах, а й у суспільстві загалом; канадські заклади освіти активно використовують ресурси ЗМІ на різних рівнях навчання; особливо поширилася медіа-освіта у вищій школі, водночас елементи її запроваджено також у середній загальноосвітній школі; канадські педагоги застосовують найрізноманітніші форми й методи медіа-освіти, надто у вивченні гуманітарних і суспільних наук; їхній досвід може бути використаний у навчально-виховному процесі в загальноосвітній школі України як засіб інформаційного забезпечення [4], [5].

У Південній Африці рух за медіа-грамотність розпочався з кінця 1970-х рр. завдяки активності таких організацій, як "Медіа: погляд жінки" і Центр медіа-ресурсів, що поширюють відповідні знання серед учителів і журналістів. З 2003 р. діє програма "Ініціативи національної медіа-освіти", що ставить за мету, з одного боку, виховання молоді як розбірливих споживачів, а з другого - як творчих і досвідчених користувачів медіями, що могли б випускати й розповідати власні "історії" один одному та всьому світові [13].

В Ізраїлі, зважаючи на гострі проблеми гендерної дискримінації, добробуту дітей, потребу збереження традиційної єврейської культури у світі з панівним впливом американської поп-культури, міністерство освіти сформувало в 1990 р. два комітети для вироблення національної медіа-освітньої програми. У результаті їхньої роботи з'явилися програми для всіх рівнів освіти - від початкової і середньої школи до вищих педагогічних закладів. Відповідно до ізраїльської моделі медіа-освіченість - це інструмент, що дає змогу досягти соціальних цілей, і хоча ініціатива була проявлена "згори", все ж на сьогодні освітня система стала менш централізованою і деякі школи користуються власними навчальними програмами [13].

Останніми роками медіа-освіта й стан її в різних країнах світу стали предметом розгляду українських науковців. Опубліковано статті І.Чемерис "Медіа-освіта за кордоном: теорії медіа-освіти та коротка історія розвитку" [13] і В.Робака "До питання про розвиток медіа-педагогіки у Німеччині" [10], розвідки Ю.Чернявської "Медіа-освіта у Великій Британії та Канаді" [4; 163-175] і "До питання розвитку медіа-освіти в школах Західної Канади" [5; 249-255], В.Фатиміної "Журналістська освіта в Німеччині" [11] та ін. Чимало корисної інформації містять інтернет-ресурси.

І.Чемерис у своїй статті серед найпоширеніших теорій і моделей медіа-освіти, що існують у світі, згадує і доробок професора Українського вільного університету в Мюнхені Б.Єржабкової. Ця дослідниця визначає такі напрями медіа-освіти: інтегративна педагогіка мас-медіа (ЗМІ як джерело освіти); критична педагогіка мас-медіа (медії як інструмент маніпуляції і носій ідеології); інструментальна (медії як засоби в освіті, навчанні, вихованні); превентивна (зосереджується на запобіганні несприятливому розвиткові дітей унаслідок сприймання ними інформації мас-медіа).

Проблеми медіа-педагогіки й медіа-освіти розробляють і російські фахівці. Зокрема привертають увагу публікації професора Таганрозького державного педагогічного інституту О.Федорова. У системі медіа-освіти він розрізняє такі моделі: освітньо-інформаційні (вивчення теорії, історії й мови медій); виховально-етичні (розгляд моральної, релігійної і філософської проблематики на медіа-матеріалі); практико-утилітарну (практичне вивчення й використання медіа-засобів); естетичну (розвиток художнього смаку й аналіз творів медіа-культури), а також моделі розвивального навчання, де основний наголос роблять на розвиток сприйняття, уяви, критичного мислення щодо медіа-текстів будь-якого типу тощо. Ці моделі здебільшого спираються на певні теорії медіа-освіти: естетичну, практичну, культурологічну та розвитку критичного мислення [12; 34-39 та ін.]. Принагідно зазначимо, що, напевно, можна говорити й про ще один напрям медіа-освіти - медіа-самоосвіту. Це актуально, оскільки нині йдеться про освіту впродовж життя, а дорослі люди, які вже мають якийсь фах, далі спілкуються із засобами масової інформації. І часто саме рівень їхньої медіа-освіченості спонукає здобувати нові знання або оновлювати їх через ЗМІ.

Інша російська дослідниця, Н.Кирилова, пропонує десять теорій медіа-освіти. Це - теорії: розвитку критичного (демократичного) мислення авдиторії; культурологічна; соціокультурна; саміотична; естетична (художня); практична; ідеологічна; "вживання та задоволення"; ін'єкційна (превентивна); етична [6].

У Росії в 1990-х рр. розроблено Концепцію медіа-освіти у другому ступені середньої загальноосвітньої школи [15], Стандарти медіа-освіти, інтегрованої в гуманітарні й природничо-наукові дисципліни [3] тощо. На сьогодні в Російській Федерації зроблено спробу впровадити медіа-освіту в навчальні програми. У Міністерстві освіти РФ зареєстровано спеціалізацію "Медиаобразование" в рамках спеціальності "Соціальна педагогіка", тобто акцентовано медіа-виховання.

Отже, як бачимо, нині в різних країнах швидко розвивається медіа-педагогіка й медіа-освіта. Виходячи з сучасного світового досвіду, очевидно, що освітня система України потребує спеціальності "медіа-педагог". І плекати таких фахівців мають педагогічні університети, де готують кадри не тільки з різних галузей педагогіки, а й з журналістики, видавничої справи та редагування. Ефективність від такої інтеграції очевидна.


Література

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. - К.; Ірпінь, 2001.

2. Гоне Ж. Освіта і засоби масової інформації / Пер. з франц. - К., 2002.

3. Зазнобина Л.С. Стандарт медиаобразования, интегрированного в гуманитарные и естественно-научные дисциплины начального общего и среднего общего образования // Медиаобразование / Под ред. Л.С.Зазнобиной. - Москва, 1996.

4. Інформаційне забезпечення навчально-виховного процесу: інноваційні засоби і технології: Колективна монографія. - К., 2005.

5. Інформаційні технології і засоби навчання: Зб. наук. праць / За ред. В.Ю.Бикова, Ю.О.Жука. - К., 2005.

6. Кириллова Н.Б. Медиаобразование в эпоху социальной модернизации // Педагогика. - 2005. - № 5.

7. Онкович Г. Засоби масової комунікації у термінологічному просторі медіа-освіти // Дивослово. - 2007. - № 5.

8. Онкович Г.В. Пресодидактика: Читаймо газету разом! - К., 1993.

9. Потятинник Б. Масова журналістська освіта - а чому б ні? // МедіаКритика: Щоквартальний дайджест електронного журналу. - Львів, 2005. - Ч. 10.

10. Робак В. До питання про розвиток медіа-педагогіки у Німеччині // Другий український педагогічний конгрес: Зб. матеріалів конгресу. - Львів, 2006.

11. Фатиміна В. Журналістська освіта в Німеччині в ХХІ столітті: проблеми й перспективи // МедіаКритика. - 2005. - Ч. 10.

12. Федоров А., Челышева И. Медиаобразование в современной России: основные модели // Высшее образование в России. - 2004. - № 8.

13. Чемерис І.М. Медіа-освіта за кордоном: теорії медіаосвіти та коротка історія розвитку // Вища освіта України. - 2006. - № 3.

14. Чернявська Ю. Медіа-освіта у Великій Британії та Канаді // Інформаційне забезпечення навчально-виховного процесу: інноваційні засоби і технології: Колективна монографія. - К., 2005. - С.163-175

15. Шариков А.В. Концепция медиаобразования во второй ступени средней образовательной школы. - Москва, 1991.




Похожие:

Медиапедагогика и медиаобразование: распространение в мире iconМедиаобразование в формировании современной образовательной среды
Бондаренко Е. А. Медиаобразование в формировании современной образовательной среды // Образовательные технологии XXI века / Под ред....
Медиапедагогика и медиаобразование: распространение в мире iconПламя Огня содержание
Существует два послания к Ахмаду. Одно из них явлено на персидском, другое на арабском. Последнее получило распространение в мире...
Медиапедагогика и медиаобразование: распространение в мире iconСинтез №1 Декабрь 2002 Вестник Ивановской областной общественной организации «Синтез»
Распространение вести о новом явлении Христа, информации о Новой Группе Мировых Служителей, употребление и распространение Великого...
Медиапедагогика и медиаобразование: распространение в мире iconДокументы
1. /Медиаобразование.doc
Медиапедагогика и медиаобразование: распространение в мире iconМедиаобразование
Ассоциация кинообразования и медиапедагогики России, Южно-Уральский Центр медиаобразования
Медиапедагогика и медиаобразование: распространение в мире iconФедоров А. В. Медиаобразование: творческие задания для студентов и школьников//Инновации в образовании. 2006. № С. 175-226

Медиапедагогика и медиаобразование: распространение в мире iconВ мире, в мире много красивых вещей

Медиапедагогика и медиаобразование: распространение в мире iconМедиапедагогика: взгляд профессионала в издательстве «Русское слово»
В издательстве «Русское слово» вышла из печати новая книга председателя правления Ассоциации кинообразования и медиапедагогики России,...
Медиапедагогика и медиаобразование: распространение в мире iconПрофессиональное медиаобразование
«журналистика». На настоящий момент в стране существует около 170 образовательных учреждений, где осуществляется подготовка журналистов...
Медиапедагогика и медиаобразование: распространение в мире iconСамое синее в мире – чёрное море моё!
Так оно и есть. Оскар Фельцман – один из плеяды знаменитых одесситов, посвятивший нашему искусству свой талант, рожденный у того...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©podelise.ru 2000-2014
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов