В. В. Надурак філософсько-релігійні погляди в.І. Вернадського icon

В. В. Надурак філософсько-релігійні погляди в.І. Вернадського



НазваниеВ. В. Надурак філософсько-релігійні погляди в.І. Вернадського
Дата конвертации07.09.2012
Размер72.63 Kb.
ТипДокументы

В.В. Надурак


ФІЛОСОФСЬКО-РЕЛІГІЙНІ ПОГЛЯДИ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО


Ім’я Володимира Івановича Вернадського – одного з найвидатніших науковців XX століття – вже не одне десятиліття привертає до себе увагу дослідників. Та це й недивно, адже він належить до тих вчених-мислителів всесвітньої значимості, творча спадщина яких є бездонною скарбницею, з якої кожен може почерпнути щось нове, незвідане і потім ще довго дивуватись, як одна людина здатна так глибоко проникати в таємничі закони Всесвіту і передбачати наукові відкриття, до яких класична наука “дійде” ще не скоро. Не дивує й те, що за часів панування тоталітарного режиму Вернадського всіляко намагалися загнати у вузький коридор геології та геохімії, адже якби його творча спадщина вивчалася дійсно об’єктивно, то одразу ж загинув би міф про вченого-матеріаліста, філософа-невдаху, який так і не зумів осягнути “величі” марксистсько-ленінської діалектичної теорії.


Сьогодні ситуація поволі змінюється, хоча й не так швидко, як того б хотілося, адже багато писань вченого ще й досі зберігаються в архівах, куди тільки починає проникати допитливий погляд дослідників. Не в останню чергу така ситуація зумовлена, мабуть, позицією деяких науковців, які, перекрутивши вчення Вернадського, “зробили собі ім’я” і тепер уникають посягань на свій академічний авторитет.


Дивує інколи й замовчування російськими дослідниками українського походження Вернадського. Вони вже встигли записати його в ряди класиків російської науки. А між тим Україна завжди посідала в діяльності вченого особливе місце, і навіть все його життя “неперервно було пов’язане з Україною і українським визвольним рухом”. Пояснюючи причини такого потягу, він писав: “Батько і мати мої були кияни. В обох сім’ях були живі українські національні традиції. Мої дитячі роки (1868- 1876) я провів на Україні, в Полтаві і в Харкові, бував і в Києві... Батько і мати добре знали українську мову. Мати була дуже музикальною, з великим голосом (меццо-сопрано) - прекрасно співала українські пісні, бували дома і хори. На мене це сильно діяло!”


Розділяючи прагнення українського народу до розвитку національної самосвідомості, він з обуренням сприймав спроби прихильників російського шовінізму придушити цей процес. Під час І світової війни у своїй садибі Шишаки на хуторі Ковиль-гора на Полтавщині він пише статтю “Українське питання і російське суспільство”, де аналізує історію українсько-російських відносин, починаючи з XVII століття. Із сумом В. Вернадський констатує, що царський уряд та російська інтелігенція прагнули “певної мети - досягнути повного злиття українців з панівною народністю і знищити шкідливу для останньої свідомість своєї національної особистості в українському населенні” [1, с. 232]. Але “оскільки український рух органічний і живиться корінням народного життя, остільки він ніколи не згасне” [1, с. 233 ], - робить оптимістичний висновок учений.



При читанні цих рядків, стає зрозумілим те натхнення, з яким В. Вернадський взявся за розбудову науки та культури України після здобуття нею незалежності у 1918 р. Разом з однодумцями він створює Українську Академію Наук і стає першим її президентом. Працює у різних комісіях з реорганізації вищих навчальних закладів та наукових установ республіки. За ініціативою вченого створюється національна бібліотека України, засновуються наукові лабораторії. Але, як відомо, час існування незалежної української держави був недовгим, і згодом Володимир Іванович змушений працювати в умовах радянської тоталітарної системи. Це негативно позначилося на його творчості та на діяльності дослідників його наукової спадщини, про що вже згадувалось. У нашій статті ми спробуємо розглянути ставлення В. Вернадського до релігійного феномена і дати йому належну оцінку.


Насамперед необхідно позбутися тих штампів, які, як правило, використовують при розгляді подібних питань (атеїст, істинно віруючий, послідовний матеріаліст, християнин, буддист тощо). Оскільки, використовуючи їх, ми навряд чи зможемо наблизитися до розуміння ставлення Вернадського до релігії. Отже, даючи відповідь на питання, чи релігійною людиною був В. Вернадський, ми скажемо: “Так, але ця релігійність носила досить-таки специфічний характер”. На підтвердження нашого висновку наведемо наступні факти.


Як витікає з різноманітних джерел, ще з юних літ його думка кружляла навколо вічних філософсько-релігійних питань. І найдавніше те, що (як свідчать нещодавно розшифровані щоденники вченого) він мав багатий… містичний досвід. Член-кореспондент РАПН Владислав Волков розповідає, що у щоденниках Вернадський неодноразово звертається до своїх парапсихологічних властивостей і пише про те, що силою волі намагався подавити в собі подібні здібності, пов’язуючи їх з лунатизмом, який був властивий йому ще в дитинстві, та з величезною вразливістю. “Я за своєю природою містик, - писав він. - В молодості мене захоплювали переживання, що не піддаються логічним формам, я цікавився релігійно-теологічними побудовами, спіритизмом, легко піддавався незрозумілому страху, відчуваючи навколо присутність сутностей, що не сприймаються тими проявами моєї особистості (органами відчуття), які дають їжу логічному мисленню [2, с. 1].


Навесні 1920 року з Вернадським відбувається дивовижна подія, яка зовсім не вписується у згодом змальований офіційною ідеологією образ вченого-атеїста. Володимир Іванович, захворівши на тиф і опинившись на грані життя і смерті, проживає якесь реально-нереальне паралельне життя, у якому бачить своє майбутнє аж до самої смерті. У такі миті, які пережив В. Вернадський, осягається Ціле, але не поступово, а одразу відчувається присутність якоїсь духовної сили, до якої приєднується чи, точніше, яка приєднує до себе людину. З’являється почуття обраності, але воно не викликає гордості. Людина розуміє, що вона прийнята Цілим не для спокою, а для діяльності. “Я почав ясно розуміти, - писав потім Вернадський, - що мені суджено сказати нове в тому вченні про живу речовину, яке я створюю, і що це є моє покликання, мій обов’язок покладений на мене, який я повинен впроваджувати в життя - як пророк, який чує в собі голос, що закликає його до діяльності. Я відчув у собі демона Сократа” [3, с. 112].


Але містичними почуттями, переживаннями стосунки Вернадського з релігією не обмежуються. Він намагався також піддавати її раціональному осмисленню. З цією метою вчений постійно цікавився релігійною літературою, зокрема творами таких відомих православних мислителів, як П. Флоренський і В. Соловйов. З його щоденника видно, що в 1921 р. він прочитав працю П. Флоренського “Cтолп и утверждение истины: опыт православной теодицеи в двенадцати письмах” і дуже схвально про неї відгукувався. До речі, з автором В. Вернадський листувався аж до його смерті в одному зі сталінських концтаборів.


Листи і щоденники вченого є безцінним джерелом, з якого ми можемо черпати відомості про його погляди на різні аспекти життя (в тому числі й на релігію), адже для опублікування вони не призначались, а тому автор у них міг бути цілком відвертим, незважаючи ні на яку цензуру. Так на сторінках щоденника він писав: “По суті, для повного задоволення особистості важливе лишень одне питання - питання не про божество, а про безсмертя особистості” [3, с. 214]. В іншому місці ми читаємо: “Не думаю, щоб думка про продовження життя цілого людства могла б заспокоїти особистість. Адже всі наші інтереси, все пов’язано з особистістю хоча б тому, що ми живемо думкою. Всякий не споглядач, а діяч не може заспокоїтись з думкою, що його близькі, такі ж, як він, загинуть з цим життям. Він зможе забутись і, можливо, покоритись” [4, с. 211]. Отож, як витікає з вищенаписаного, в релігії для Вернадського основним було питання про безсмертя душі, а визнання цього безсмертя можливе, на його думку, і при атеїзмі. Тобто це навіть важливіше для людини, ніж визнання існування Бога. “Чому ж їх, як правило, поєднують разом?” - запитував учений. Цікаві роздуми над проблемою особистого в релігії ми знаходимо на сторінках листа до І. Петрункевича: “У трагічні моменти нема нічого більшого, на що можна було б опертись, крім особистого “я”. Ті, хто можуть, спираються на соборну свідомість, типу Церкви, але для мене вона чужа і, надаючи їй величезного значення, я вважаю її рівноцінною, але не вищою за відверту творчу “особисту свідомість” [5, с. 218].


Неважко помітити, що такі погляди В. Вернадського дуже схожі з ученням багатьох східних релігій, зокрема буддизму, де центральним поняттям є людська душа, особистість, їх життя, страждання і “звільнення”. Це й недивно, адже, як засвідчують щоденники та листування вченого, він приділяв велику увагу Сходу в цілому та Індії зокрема, вважав їх філософію, релігію багато в чому глибшими і прогресивнішими, ніж західні.


Але не слід забувати, що в першу чергу В. Вернадський був науковцем, природодослідником і питання про співвідношення науки та релігії його цікавили не менше, ніж питання безсмертя душі. “Наука не суперечить релігії, - писав він, - вона настільки ж мало спростовує божественність Христа, неіснування християнського Бога, наскільки мало спростовує існування Аполона чи Венери” [4, с. 214]. Досліджуючи будову, походження Землі та Космосу, він мав можливість спостерігати ту дивовижну доцільність, яка панує у Всесвіті, і де свідомо, а де й несвідомо відчувати присутність якоїсь таємничої сили, яка все впорядковує: “Для мене цілком зрозуміло, що у світі є порядок - і “випадок”, яким так навколо сьогодні зловживають, є категорією того ж рівня, як і ті ж релігійні догмати, над якими сміються прихильники випадку і створення світу грою сліпих сил” [5, с. 216]. До речі, подібний хід думки властивий багатьом видатним вченим-природодослідникам, які, виявляючи розумну впорядкованість Всесвіту, доходили висновку про існування вищого Абсолюту, який все робить доцільним.


Водночас В. Вернадський усвідомлював і те, що між науковим світоглядом і світоглядом релігійним існує велика неузгодженість, різниця, і тому з надією писав П. Флоренському: “Мені здається, що ми сьогодні переживаємо дуже відповідальний перелом у науковому світогляді. Вперше в науковий світогляд повинні увійти явища життя і, можливо, ми підійдемо до послаблення того протиріччя, яке спостерігається між науковими уявленнями про Космос і філософським або релігійним його осягненням. Адже зараз все дороге для людства не знаходить у ньому - в науковому образі Космосу – місця” [6, с. 199].


В одному з листів до І. Петрункевича, змальовуючи складний стан справ у щойно виниклій радянській імперії, Володимир Іванович висловлює впевненість у тому, що релігія поруч з наукою, філософією, мистецтвом врешті-решт переборе всі негаразди і змінить життя на краще.


Вже перебуваючи на схилі свого життєвого шляху і ознайомившись до цього часу з доктринами більшості великих релігій, він висловив думку, яка, на наш погляд, багато що робить зрозумілим: “Я думаю, що релігія має колосальне майбутнє, але форми її ще не знайдені. Ті одкровення, які є, не задовольняють в даний час по крайній мірі мене. Надто багато в них мішури” [7, с. 6].


В. Вернадський був людиною, якій вдалося проникнути в таємниці Життя. Він усвідомлював існування Вищого порядку у Всесвіті та невмирущість людської душі. Вченому, можливо, пощастило схопити суть священного, тобто того, що лежить в основі всіх релігій. Але, принаймні, в той час, коли жив учений, ця “суть священного” в релігіях відступила на задній план, а на передній вийшло те, що він називав “мішурою”. Тому і не пристав він до жодної релігійної течії, залишаючись вірним собі й тій таємниці життя, до якої йому вдалося доторкнутися.

ЛІТЕРАТУРА

Горський В.С. Історія української філософії: Курс лекцій. - Київ: Наукова думка, 1997.

Диалог с вечностью // Российская газета в Интернете. - 1998- 1999.

Прометей. - М., 1988. – № 15.

Вернадский В.И. Основа жизни - искание истины // Новый мир. - 1989. - № 3.

Вернадский В.И. Я верю в силу свободной мысли // Новый мир. - 1989. - № 12.

Переписка В.И. Вернадского и П.А. Флоренского // Новый мир. - 1989. - № 5.

Бюлетень комісії по розробці наукового спадку В.І. Вернадського. - Л., 1987. - № 1.




Похожие:

В. В. Надурак філософсько-релігійні погляди в.І. Вернадського iconКрымский центр гуманитарных исследований кримський центр гуманітарних досліджень crimean research centre for humanities
Кцгд, Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського, просп. Вернадського, 4, Сімферополь, Крим, Україна, 95007. Електрона...
В. В. Надурак філософсько-релігійні погляди в.І. Вернадського iconФразеологічна комісія при Міжнародному комітеті славістів Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського Факультет української філології
Міжнародному комітеті славістів, факультет української філології Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського...
В. В. Надурак філософсько-релігійні погляди в.І. Вернадського iconДождя б в начале января
«Ты погляди. Ведь без руки я. На фронте всё. Не веришь, чай? Да что ж вы жалкие такие? Так что, приятель, выручай. Конечно, завтра...
В. В. Надурак філософсько-релігійні погляди в.І. Вернадського iconВ. В. Надурак Поняття ноосфери: філософський аналіз
З огляду на це метою статті буде аналіз поняття ноосфери. Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання: вивести...
В. В. Надурак філософсько-релігійні погляди в.І. Вернадського iconВ. В. Надурак Етико-екологічний вимір ноосфери
Г. Марушевський, М. Кисельов та інші, часто звертаються до концепції ноосфери, вирішуючи актуальні питання своєї галузі знань. Проте,...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©podelise.ru 2000-2014
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов