Теоретичні основи процесів горіння та вибуху icon

Теоретичні основи процесів горіння та вибуху



НазваниеТеоретичні основи процесів горіння та вибуху
Дата конвертации12.12.2012
Размер245.58 Kb.
ТипДокументы
1. /III/Автоматические системы пожаротушения. Область применения. Принцип действия.doc
2. /III/Виды горения.doc
3. /III/Газовые огнетушители.doc
4. /III/Группы горючести веществ.doc
5. /III/ДСанП?Н 3.3.2.007-98.DOC
6. /III/Действия в случае возникновения пожара.doc
7. /III/Зоны пожара. Типы и условия пожара.doc
8. /III/Категории помещений по пожаро-взрывоопасности.doc
9. /III/Классы зон по пожаровзрывоопасности.doc
10. /III/Классы пожаров. Вещества и способы, применяемые для их тушения.doc
11. /III/Общие характеристики пожара и необходимые условия его возникновения..doc
12. /III/Огнестойкость зданий. Предел огнестойкости строительных конструкций.doc
13. /III/Пенные огнетушители.doc
14. /III/Пожарная сигнализация.doc
15. /III/Показатели пожарной опасности веществ и материалов.doc
16. /III/Порошковые огнетушители.doc
17. /III/Способы пожаротушения.doc
18. /III/Средства и вещества пожаротушения. Вода, пар. Свойства. Область применения при пожаротушении. Ограничения.doc
19. /III/Степени ожогов оказание помощи при ожогах.doc
20. /III/Теоретичн? основи процес?в гор?ння та вибуху.doc
21. /III/Углекислотные огнетушители.doc
22. /III/Характеристика воздействия на человека факторов пожара.doc
23. /III/Эвакуационные пути и выходы. Движение людей при эвакуации.doc
24. /III/Этапы развития пожара. Продукты горения.doc
Спринклерні установки
Виды горения
Газовые огнетушители. Марки. Состав. Принцип действия. Ограничения в применении Галогеновые углеводороды (хладон, трион)
Группы горючести веществ
html">ДСанПіН 3 007-98 Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин
21. Действия в случае возникновения пожара
Зоны пожара. Типы и условия пожара
Категории помещений по пожаро-взрывоопасности
Классы зон по пожаровзрывоопасности
Классы пожаров. Вещества и способы, применяемые для их тушения
23 Общие характеристики пожара и необходимые условия его возникновения
Огнестойкость зданий. Предел огнестойкости строительных конструкций
По составу пена бывает
Повідомлення про пожежу є електрична пожежна сигналізація автоматичної або ручної дії. Ручні сповісники встановлюються поза межами приміщень на відстані 150 м, всередині приміщень на відстані 50 м один від одного
Показатели пожарной опасности веществ и материалов
Эти вещества используются при тушении пожаров класса А, в и С
Охлаждение зоны горения или вещества ниже определенных температур
Средства и вещества пожаротушения. Вода, пар. Свойства. Область применения при пожаротушении. Ограничения
22. Степени ожогов оказание помощи при ожогах
Теоретичні основи процесів горіння та вибуху
Углекислотные огнетушители. Марки. Состав. Принцип действия. Ограничения в применении
20. Характеристика воздействия на человека факторов пожара
Эвакуационные пути и выходы. Движение людей при эвакуации
Этапы развития пожара. Продукты горения

Теоретичні основи процесів горіння та вибуху


ГОРІННЯ можна визначити як екзотермічну реакцію окиснення речовини, яка супроводжуеться виділенням диму та (або) виникненням полум’я та (або) світінням. ГОРІННЯ є з’єднання кисню або іншого окисника з горючою речовиною.

Дамо визначення вищевказаним явищам:

ПОЛУМ’Я – це зона горіння в газовій фазі з видимим випромінюванням світла.

СВІТІННЯ – безполуменеве горіння матеріалу (речовини) в твердій фазі з видимим випромінюванням світла із зони горіння.

ДИМ – видимі тверді та (або) рідкі частинки газа, що утворюються в результаті горіння або піролізу матеріалів.

З’єднання окисника з горючою речовиною носить екзотермічний характер, тобто має місце виділення теплової енергії.

ДЖЕРЕЛО ЗАПАЛЮВАННЯ – це теплова енергія, що призводить до займання. Це джерело повинно мати певний запас енергії та температуру, достатню для початку реакції. Горюча речовина (пальне) та окисник повинні знаходитися в необхідному співвідношенні один з одним. Як правило, окисник – це кисень повітря, вміст якого в атмосфері, що нас оточує, становить близько 21%.

Основні необхідні умови

Додаткові умови





Горюча речовина

Готовність до горіння








Одночасний контакт

Окисник

Потрібна кількість (конц.)

Горіння









Джерело запалювання

Необхідна потужність




Рис.2.1. Умови виникнення горіння


Горіння деяких речовин (наприклад, ацетилену, оксиду етилену тощо), які здатні при розкладанні виділяти велику кількість тепла, можливо й за відсутності окисника.


У всіх випадках для горіння характерні три типові стадії: виникнення, поширення та згасання полум’я. Найбільш загальними властивостями горіння є здатність осередку полум'я, яке виникло, пересуватися по всій горючій суміші шляхом передачі тепла або дифузії активних частинок із зони горіння в свіжу суміш. Звідси виникає й механізм поширення полум’я, відповідно ТЕПЛОВИЙ та ДИФУЗІЙНИЙ. Горіння проходить, як правило, за комбінованним тепловим дифузійним механізмом.

Існує два режими проходження горіння:

САМОСПАЛАХУВАННЯ – полягає в різкому збільшенні швидкості екзотермічних об’ємних реакцій, що супроводжується полуменевим горінням, тобто – це самочинне виникнення полуменевого горіння попередньо нагрітої до певної критичної температури горючої суміші. Така температура має назву ТЕМПЕРАТУРИ САМОСПАЛАХУВАННЯ.

ПОШИРЕННЯ ФРОНТУ ПОЛУМ’Я (МЕЖІ ЗОНИ ГОРІННЯ В ГАЗОВІЙ ФАЗІ) здійснюється по холодній суміші під час її локального займання (спалахування) від зовнішнього джерела.

Надзвичайно швидке хімічне перетворення речовини, що супроводжується виділенням енергії та утворенням стиснених газів, здатних виконувати механічну роботу, називається ВИБУХОМ.

Під час вибуху відбувається процес вивільнення великої кількості енергії в обмеженому об’ємі за короткий проміжок часу.

Вибухонебезпечна (або вибухова) суміш, яка заповнює об’єм, в якому була виділена енергія, перетворюється в сильно нагрітий газ з високим тиском. Цей газ з великою силою діє на навколишнє середовище, здійснює утворювання вибухової хвилі. З віддаленням від місця вибуху механічна дія вибухової хвилі послаблюється.

Реальні вибухи газопилоповітряних сумішей мають здебільшого дефлаграційний характер.


Види горіння. Зони й класи пожеж



Залежно від агрегатного стану пального та окисника розрізняють три види горіння:

ГОМОГЕННЕ ГОРІННЯ газів і пароподібних горючих речовин в середовищі газоподібного окисника;

ГЕТЕРОГЕННЕ ГОРІННЯ твердих горючих речовин в середовищі газоподібного окисника;

ГОРІННЯ ВИБУХОВИХ РЕЧОВИН ТА ПОРОХІВ.

Горіння рідких горючих речовин в рідких окисниках є різновидом гетерогенного горіння.

За швидкістю поширення полум’я горіння поділяється на:

ДЕФЛАГРАЦІЙНЕ – швидкість полум’я в межах декількох м·с-1;

ВИБУХОВЕ – швидкість полум’я до сотень м·с-1;

ДЕТОНАЦІЙНЕ – поширюється із надзвуковими швидкостями порядку тисяч м·с-1.

Дозвукове горіння поділяється на ламінарне та турбулентне.

ЛАМІНАРНЕ горіння характеризується пошаровим поширенням фронту полум’я по свіжій горючій суміші, ТУРБУЛЕНТНЕ – змішуванням шарів потоку.

Як нам уже відомо, в процесі горіння утворюються продукти горіння. Крім диму, до них належать:

САЖА – тонкодисперсний аморфний вуглецевий залишок, що утворюється під час неповного згоряння;

ЗОЛА – неорганічні залишки після повного згоряння;

ШЛАК (ЖУЖІЛЬ) – твердий агломерат залишків часткового або повного плавлення матеріалу як результат його повного або неповного згоряння.

Залежно від видів горіння визначаються й типи пожеж (табл. 2.1).
Таблиця 2.1


Типи та умови пожеж

Найменування

Температура, що спостерігається,С

Тління

100 і більше

Окиснюючий безполуменевий терморозклад

до 500

Безполуменевий піроліз

1000

Полуменеве горіння, що розвивається

400-600

Полуменеве горіння, що повністю розвинулось при низькій швидкості газообміну


600-1000

Розвинене полуменеве горіння при високій швидкості газообміну


600-1000



Етапи розвитку пожежі розглянемо на прикладах пожежі у звичайному приміщенні:

I етап пожежі – перетворення загоряння в пожежу, тривалість - 1-3 хв.

II етап пожежі – зростання зони горіння – 5-6 хв.

III етап пожежі - бурхливий процес горіння, температура всередині приміщення досягає 250-300 °C, починається об’ємний розвиток пожежі, коли полум’я заповнює весь об’єм приміщення і поширення полум’я проходить вже не по поверхні, а дистанційно – через розриви. Руйнування засклення. Тривалість – 6-9 хв.

IV етап – як результат руйнування засклення, приплив свіжого повітря різко сприяє розвідку пожежі. Температура в середині приміщення підвищується з 500-600 °C до 800-900 °C. Швидкість вигоряння максимальна. Тривалість – 9-12 хв.

V етап – стабілізація пожежі на 20-25 хв. від початку горіння.

VI етап – зниження інтенсивності горіння.

Протягом перших двох етапів проходить лінійне поширення вогню. Тому дуже важливо в цей час викликати пожежні підрозділи та вжити заходів щодо гасіння пожежі до початку етапу її бурхливого зростання.

Активна ділянка пожежі включає в себе 4 зони (рис. 2.5).

ЗОНА ГОРІННЯ – частина простору, в якій безпосередньо відбувається горіння. Вона може обмежуватися огороджувальними конструкціями будівель, споруд, приміщень, стінками технологічного устаткування.

ЗОНА ТЕПЛОГО ВПЛИВУ - прилеглий до зони горіння простір, в якому проходить тепловий обмін між зоною горіння та навколишнім середовищем, конструкціями та матеріалами. Межі даної зони визначаються гранично допустимими значеннями теплових потоків і температур для людини, конструкцій та горючих матеріалів. Теплопередача в навколишнє середовище здійснюється способами конвекції, теплового випромінювання та теплопровідністю.

ЗОНА ЗАДИМЛЕННЯ – простір, суміжний з зоною горіння, в якому можливо розповсюдження продуктів горіння.

ЗОНА ТОКСИЧНОСТІ – об’єм простору, заповнений димовими газами, що вміщують токсичні продукти горіння в концентраціях, небезпечних для життя та здоров’я людини.




Рис. 2.5 Зона пожежі.


Під час пожежі зони знаходяться в стані постійного динамічного переміщення та перекривають одна одну.

Залежно від агрегатного стану й особливостей горіння різних горючих речовин і матеріалів пожежі поділяються за ГОСТ 27331-87 на відповідні класи і підкласи що наведені на рисунку 2.6.

Небезпечно входити в зону задимлення , якщо видимість менше 10 м.

Необхідно пам'ятати, що малі діти у разі пожежі від страху часто ховаються під ліжка , в шафах, забиваються в куток.

При рятуванні потерпілих з будівель, що горять , та при гасінні пожежі треба виконувати такі правила:

перед тим , як увійти в палаюче приміщення , покритися з головою мокрим покривалом, пальтом , плащем, цупкою тканиною;

двері в задимлене приміщення відкривати обережно, поволі, прикриваючи корпус тіла дверним полотном, для того щоб уникнути спалаху полум'я від швидкого припливу свіжого повітря;

у сильно задимленому приміщенні пересуватися поповзом або схилившись;

для захисту від чадного газу по можливості дихати крізь зволожену тканину;

якщо виникло займання одягу , лягти на землю( підлогу) та перекачуватися для збиття полум’я ( бігти не можна, тому , що полум’я може ще збільшитися);

побачивши людину в одязі , що горить , треба накинути на неї пальто, плащ або будь - яке покривало (кошму) та щільно притиснути;

при гасінні пожежі використовувати вогнегасники, пожежні крани, а також воду, пісок, землю, покривала та інші засоби;

вогнегасні речовини спрямовувати в місця найбільш інтенсивного горіння та не в полум’я, на поверхню, що горить;

якщо горить вертикальна поверхня (конструкція), воду треба подавати в її верхні частини.

Н
а персонал об’єктів та населення покладені функції тільки первинних дій у разі пожежі, тобто до прибуття підрозділів пожежної охорони. Тому викликати пожежну охорону слід негайно у всіх випадках виникнення пожежі.

Примітки:

1. Максимальні площі можливих осередків пожеж класів А та В у приміщеннях, в яких передбачається використання вогнегасників, не повинні перевищувати вогнегасної здатності використовуваних пересувних вогнегасників.

2.Для гасіння осередків пожеж різних класів порошкові та комбіновані вогнегасники повинні мати відповідні заряди: для класу А порошок АВС(Е); для класів В, С та Е – ВС(Е) або АВС(Е) та для класу Д – Д.












Символи класів пожеж, які можуть бути нанесені при маркуванні, наведені в табл. 11.1.






Максимальна допустима відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника має бути:

20 м – для громадських будівель та споруд;

30 м – для приміщень категорій А, Б, В (горючі гази та рідини);

40 м – для приміщень категорій В і Г;

70 м – для приміщень категорії Д.

Виробничі приміщення категорії Д, а також такі, що містять не горючі речовини і матеріали, можуть не оснащуватися вогнегасниками, якщо їх площа не перевищує 100 м2. Необхідність установлення вогнегасників у таких приміщеннях визначається керівництвом підприємств.

Приміщення, обладнані стаціонарними установками автоматичного пожежогасіння, оснащуються вогнегасниками на 50% їхньої розрахункової кількості. Окремо розташовані відкриті ректифікаційні, адсорбційні колони та інші технологічні установки мають забезпечуватись вогнегасниками, покривалами, ящиками з піском, паровими шлангами. Кількість цих засобів визначається адміністрацією об'єкта залежно від продуктивності установок і кількості горючих та легкозаймистих рідин та газів.

ТЛІННЯ (ЖЕВРІННЯ) визначається як процес безполуменевого горіння твердого матеріалу (речовини), який установлюється за умову недостатнього припливу до матеріалу, що горить, кисню та тепла, та часто супроводжується виділенням диму.

Пожежі, що розвиваються у режимі тління, пов’язані з низкою проблем. До них належать: складність виявлення в початкової стадії, прогрівання поверхонь, що огороджують осередок тління; перехід до полуменевого горіння; труднощі гасіння заглиблених осередків пожежі; висока ймовірність повторних загорянь, тліючих осередків.

САМОЗАЙМАННЯ – це початок горіння у результаті само ініційованих екзотермічних процесів.

ТЕПЛОВЕ САМОЗАЙМАННЯ – виникає в масі матеріалів при їх помірному нагріванні ззовні. При цьому початок самонагрівання матеріалу пов’язаний зі збільшенням швидкості екзотермічного окиснення повітрям, що вміщується в його порох. Найбільш інтенсивне самонагрівання виникає в місці , де досягаються найкращі умови акумуляції тепла. Таким умовам відповідають глибинні шари матеріалів, найбільш віддалені від зовнішньої поверхні.

До ХІМІЧНОГО САМОЗАЙМАННЯ належать випадки, зумовлені екзотермічною взаємодією речовин. Наприклад, самозаймання може виникнути у разі розливання концентрованої азотної кислоти на деревні стружки або тирсу.

До того ж класу самозаймистих хімічним способом речовин належать й так звані ПІРОФОРНІ РЕЧОВИНИ, що загоряються в контакті з повітрям, наприклад: тонкоподріблений алюміній тетрагідрид кремнію, сульфід заліза, деякі металоорганічні з’єднання тощо.

До МІКРОБІОЛОГІЧНОГО САМОЗАЙМАННЯ належать випадки самозаймання матеріалів, які є живильним середовищем для так званих термофільних організмів , що виділяють теплову енергію в процесі своєї життєдіяльності. За таким механізмом проходить самозаймання сіна, торфу та інших органічних матеріалів.

ГРУПА ГОРЮЧОСТІ – класифікаційна характеристика речовин (матеріалів) за горючості, що визначається встановленими умовами випробувань.

За горючістю речовини та матеріали поділяються на три групи (будівельні матеріали – на дві) : негорючі (неспалимі) – під впливом води або високої температури не спалахують ,не тліють та не обвуглюються. Деякі негорючі речовини можуть бути пожежовибухонебезпечними, наприклад, окисники або речовини , що виділяють горючі продукти при взаємодії з водою киснем повітря або один з одним ;

Важкогорючі (важкоспалимі ) – під впливом вогню або високої температури спалахують, чи тліють, чи обвуглюються , та продовжують горіти , чи тліти, чи обвуглюватись при наявності джерела запалювання, а після його видалення горіння чи тління припиняється;

Горючі (спалимі) - під впливом вогню або високої температури спалахують, чи тліють, чи обвуглюються , та продовжують горіти , чи тліти, чи обвуглюватись після видалення джерела запалювання.

Суть експериментального методу визначення горючості полягає в створенні температурних умов ,що сприяють горінню, та оцінці поведінки досліджуваних речовин та матеріалів у ціх умовах.

ТЕМПЕРАТУРА СПАЛАХУ – це найменша температура речовини, за якої згідно з встановленими умовами випробування над її поверхнею утворюється пара, що здатна викликати спалах у повітрі під впливом джерела запалювання, але швидкість утворення пари недостатня для підтримання стійкого горіння.

СПАЛАХ – короткочасне інтенсивне згоряння обмеженого об’єму газопароповітряної суміші над поверхнею горючої речовини або пилоповітряної суміші, що супроводжується короткочасним видимим випромінюванням, але без ударної хвилі та стійкого горіння.

Приклади значень показників температури спалаху: ацетон – (-17,8С), бензол – (-11С), метанол +11С, газойль +40С.

ТЕМПЕРАТУРА СПАЛАХУВАННЯ – найменша температура матеріалу (речовини), за якої згідно з встановленими умовами випробування матеріал (речовина) виділяє горючі пару та гази з такою швидкістю, що під час впливу на них джерела запалювання спостерігається спалахування.

СПАЛАХУВАННЯ – це початок полуменевого горіння під впливом джерела запалювання.

ТЕМПЕРАТУРА САМОСПОЛАХУВАННЯ – найменша температура навколишнього середовища, за якої за встановленими умовами випробування спостерігається самоспалахування матеріалу (речовини).

САМОСПОЛАХУВАННЯ – це самозаймання, що супроводжується появою полум’я, або різке збільшення швидкості екзотермічних об’ємних реакцій, що супроводжується полуменевим горінням та (або) вибухом.

Приклади стандартних температур самоспалахування: метан +537С, ацетон +465С, дизельне паливо +250С.

За температурою самоспалахування вибухонебезпечні суміші, газі і парив поділяють на таки групи за ГОСТ 12.1.011-78:

Т1>450С (наприклад, аміак, бензол, етан, пропан);

Т2 300 - 450С (наприклад, бутан, бензин, ацетилен);

Т3 200 - 300С (наприклад, гексан, гептан, нафта);

Т4 135 - 200С (наприклад, діоксан);

Т5 100 - 135С (наприклад, сірковуглець);

Т6 85 -100С .

НИЖНЯ (ВЕРХНЯ) КОНЦЕНТРАЦІЙНА МЕЖА ПОШИРЕННЯ ПОЛУМ’Я (відповідно НКМП та ВКМП) – мінімальний (максимальний) вміст горючої речовини в однорідній суміші з окиснювальним середовищем, за якого можливе поширення полум’я по суміші на будь–яку відстань від джерела запалювання
Таблиця 3.1

Характеристики джерел запалювання за їхньою здатністю до займання

Вид теплового впливу (дії)

Реальне джерело запалювання

Потужність джерела запалювання

Площа,см2

Тривалість впливу (дії), (с,хв)

менше 20 Вт

від 20 до 500 Вт

більше 500 Вт

менше 1см2

від 1 до 50 см2

більше

50 см2

менше 5с

від 5с до 5хв

більше 5хв

Тління


Відкрите

полум’я


Іскра


Термічне нагрівання поверхні


Електричне нагрівання

поверхні


Інші

сигарета

головня

вугілля, шлак


свічка

сірник

запальничка

факел

пальник

паяльна лампа

багаття

вогненний реактор


Іскра термічна

Іскра електрична

Іскра фрикційна


піч

сушильня

масляний радіатор

розігрівання від тертя


коротке замикання

перевантаження мережі

перехідні опори в мережах

поганий контакт у проводах

струм витоку

електронагрівальний прилад

електромагнітне поле

розжарена частинка

освітлювальний прилад

розплавлений метал

піч електрична


нагрітий газ

сонячні промені

лазер

розряд атмосферної електрики

газовий розряд

самозаймання

+

+

+


+

+

+


+


+

+

+

+

+


+

+

+


+


+

+





+

+

+

+

+

+


+

+

+


+

+

+

+

+


+

+

+


+


+

+




+

+

+

+

+


+

+

+


+

+


+

+

+


+


+

+

+

+

+

+


+

+

+


+

+

+

+


+

+

+


+

+

+

+

+



+

+


+

+

+

+

+

+


+

+


+

+

+


+

+


+


+

+


+

+

+

+

+


+

+


+

+


+

+


+


+





+

+

+


+

+

+


+


+

+


+

+

+

+





+

+


+

+

+


+

+

+


+


+

+



+

+

+


+


+

+


+


+

+

+

+

+

+


+

+


+

+

+


+



Категорії будівель за вибухопожежною і пожежною небезпекою




БУДІВЛЯ (БУДИНОК) НАЛЕЖИТЬ ДО КАТЕГОРІЇ А, якщо у ньому сумарна площа приміщень категорії А перевищує 5% площі всіх приміщень, або 200 м2.

Допускається не відносити будівлю до категорії А, якщо сумарна площа приміщень категорії А в будівлі не перевищує 25% сумарної площі усіх розташованих у ній приміщень (але не більше 1000 м2) і ці приміщення обладнуються установками автоматичного пожежогасіння.

БУДІВЛЯ НАЛЕЖИТЬ ДО КАТЕГОРІЇ Б, якщо одночасно виконуються дві умови:

а) будівля не належить до категорії А;

б) сумарна площа приміщень категорій А і Б перевищує 5% сумарної площі усіх приміщень, або 200 м2.

Допускається не відносити будівлі до категорії Б, якщо сумарна площа приміщень категорій А і Б у будівлі не перевищує 25% сумарної площі усіх розташованих в ній приміщень (але не більше 1000 м2) і ці приміщення обладнуються установками автоматичного пожежогасіння.

БУДІВЛЯ НАЛЕЖИТЬ ДО КАТЕГОРІЇ В, якщо одночасно виконуються дві умови :

а) будівля не належить до категорії А чи Б;

б) сумарна площа приміщень категорії А, Б, В перевищує 5% (10%, якщо в будівлі відсутні приміщення категорії А і Б ) сумарної площі усіх приміщень.

Допускається не відносити будівлю до категорії В, якщо сумарна площа приміщень категорії А, Б, В у будівлі не перевищує 25% сумарної площі усіх розташованих в ній приміщень (але не більше 3500 м2 )і ці приміщення обладнуються установками автоматичного пожежогасіння.


БУДІВЛЯ НАЛЕЖИТЬ ДО КАТЕГОРІЇ Г, якщо одночасно виконуються дві умови:

а) будівля не відноситься до категорії А, Б, або В;

б) сумарна площа приміщень категорії А, Б, В і Г перевищує 5% сумарної площі усіх приміщень.

Допускається не відносити будівлю до категорії Г, якщо сумарна площа приміщень категорії А, Б, В і Г у будівлі не перевищує 25% сумарної площі усіх розташованих в ній приміщень (але не більше 5000 м2 ) і приміщення категорії А, Б, В обладнуються установками автоматичного пожежогасіння.

БУДІВЛЯ НАЛЕЖИТЬ ДО КАТЕГОРІЇ Д, якщо вона одночасно не належить до категорії А, Б, В або Г.

Визначення категорій будівель в цілому виконується після визначення категорій приміщень. Залежно від встановленої категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою, передбачаються певні об’ємно-планувальні рішення та профілактичні заходи.


Класифікація пожежонебезпечних та вибухонебезпечних зон



Класифікація пожежонебезпечних та вибухонебезпечних зон виконується відповідно до Правил улаштування електроустановок (ПУЕ).


Характеристика пожежо- та вибухонебезпеки може бути загальною для усього приміщення або неоднаковою в окремих його частинах (ділянках). Це стосується також надвірних установок і ділянок території. Вони класифікуються на пожежонебезпечні та вибухонебезпечні зони. Залежно від класу зони здійснюється вибір виконання електроустановок таким чином, щоб під час їх нормальної експлуатації виключити можливість виникнення пожежі від теплового прояву електричного струму.

ПОЖЕЖОНЕБЕЗПЕЧНОЮ ЗОНОЮ називається простір усередині та навколо приміщення (зовнішньої установки та навколо неї), в межах якого

постійно або періодично обертаються горючі речовини. У такому приміщенні вони можуть перебувати як при нормальному технологічному процесі, так і в разі його порушення. Ці зони в разі використання в них електроустаткування поділяються на чотири класи: П-І, П-ІІ, П-ІІа, П-ІІІ.

ДО ВИБУХОНЕБЕЗПЕЧНИХ ЗОН належать приміщення або обмежений простір у приміщенні (зовнішній установці чи навколо неї), в яких є в наявності чи здатні утворюватися вибухонебезпечні суміші. Виходячи з характеристики вибухонебезпеки, ці зони поділяються на шість класів:В-І, В-Іа, В-Іб, В-Іг, В-ІІ, В-ІІа.

Основні характеристики класів зон і приклади відповідних виробництв наведені в табл.4.4.

Залежно від класу зони наведеної класифікації здійснюється вибір виконання електроустаткування згідно з вимогами ПУЕ, що є одним з головних напрямків у запобіганні пожежам від теплового прояву електричного струму. Правильний вибір способу виконання забезпечує виключення можливості виникнення пожежі за умови підтримання допустимих режимів експлуатації електроустаткування.

СТУПІНЬ ВОГНЕСТІЙКОСТІ – це нормована характеристика вогнестійкості будинків і споруд, що визначається межею вогнестійкості основних будівельних конструкцій.

ВОГНЕСТІЙКІСТЬ (ВОГНЕТРИВКІСТЬ) КОНСТРУКЦІЙ – здатність конструкції зберігати несучі та (або) огороджувальні функції в умовах пожежі.

Ступінь вогнестійкості будівель та споруд залежить від меж вогнестійкості будівельних конструкцій та меж поширення вогню по них.

МЕЖА ВОГНЕСТІЙКОСТІ КОНСТРУКЦІЙ – показник вогнестійкості конструкції, який визначається часом від початку вогневого випробування за стандартного температурного режиму до настання одного з нормованих для даної конструкції граничних станів з вогнестійкості.

До граничного стану належать:

втрата несучої здатності;

втрата цілісності;

втрата теплоізолювальної здатності.





Евакуаційні шляхи та виходи


ШЛЯХ ЕВАКУАЦІЇ – безпечний для руху людей шлях, який веде до евакуаційного виходу.

ЕВАКУАЦІЙНИЙ ВИХІД – це вихід із будинку (споруди), безпосередньо назовні або вихід із приміщення, що веде назовні, до коридору чи сходової клітки безпосередньо або через суміжне приміщення.

Ширина шляхів евакуації в світлі повинна бути не менше 1м, дверей – не менше за 0,8 м. Висота проходу на шляхах евакуації повинна бути не менше 2 м.

Улаштування розсувних та підйомних дверей та воріт, а також дверей та турнікетів, що обертаються, на шляхах евакуації людей не дозволяється.

Двері на шляхах евакуації повинні відчинятися в напрямку виходу з будівель (приміщень).

ДОПУСАЄТЬСЯ влаштування дверей з відчинянням усередину приміщення:

на балкони та лоджії (за винятком дверей, що ведуть у повітряну зону незадимлюваних сходових кліток 1-го типу);

на площадки зовнішніх евакуаційних сходів;

у разі одночасного перебування в ньому не більше 15 чоловік;

у комори площею не більше 200 м2;

у санвузли.

Для створення та забезпечення умов безпеки людей при пожежі на шляхах евакуації не дозволяється:

улаштовувати пороги, виступи та будь-які пристрої, що перешкоджають вільній евакуації людей;

захаращувати (коридори, проходи, сходові марші і площадки, вестибюлі, холи, тамбури тощо меблями, обладнанням, матеріалами та готовою продукцією, навіть якщо вони не зменшують нормативну ширину;

забивати, зварювати, замикати на навісні замки, болтові з’єднання та інші запори, що важко відчиняються зсередини, зовнішні евакуаційні двері будівель;

застосовувати (крім будівель V ступеня вогнестійкості) горючі матеріали для облицювання стін і стель, а також сходів та сходових площадок ;

розташовувати у тамбурах виходів, за винятком квартир та індивідуальних житлових будинків, гардероби, вішалки для одягу, сушарні, пристосовувати їх для торгівлі, а також зберігати, у тому числі тимчасово, будь-який інвентар та матеріал;

захаращувати меблями, устаткуваннями та іншими предметами двері, люки на балконах і лоджіях, переходи в суміжні секції та виходи на зовнішні евакуаційні сходи;

знімати встановлені на балконах (лоджіях) дробини;

улаштовувати у сходових клітках приміщень будь-якого призначення, у т.ч. кіоски, ларьки, а також виходи з вантажних ліфтів (підйомників), прокладати промислові газопроводи і повітроводи;

улаштовувати у загальних коридорах комори і вбудовані шафи, за винятком шаф для інженерних комунікацій; зберігати в шафах для інженерних комунікацій горючі матеріали, а також сторонні предмети;

розташовувати в ліфтових холах комори, кіоски, ларьки;

встановлювати телекамери у проходах таким чином, щоб вони перешкоджували евакуації людей;

робити засклення або закладання жалюзі і отворів повітряних зон у незадимлюваних сходових клітках;

знімати передбаченні проектом двері в вестибюлі, холі і сходових клітках;

заміняти армоване скло на звичайне у дверях та фрамугах в супереч передбаченому за проектом;

знімати пристрої для самозачинення дверей сходових кліток, коридорів, холів, тамбурів тощо, а також фіксувати самозакривні двері у відчиненому положенні;

зменшувати нормативну площу фрамуг у зовнішніх стінах сходових кліток або закладати їх;

розташовувати на стінах у сходових клітках стенди, панно тощо.

На випадок відключення електроенергії у будівлях з масовим перебуванням людей обслуговуючий персонал повинен мати електричні ліхтарі.

Черговий персонал готелів та готельних комплексів з кількістю місць для проживання 50 і більше має бути забезпечений індивідуальними засобами захисту органів дихання для організації евакуації в разі виникнення пожежі.

Килими, килимові доріжки (покриття) у приміщеннях з масовим перебуванням людей повинні надійно кріпитися до підлоги і бути малонебезпечними щодо токсичності продуктів горіння, а також мати помірну димотворну здатність.

Потрібна протяжність шляхів евакуації визначається відповідно до чинних будівельних норм та правил, а їх фактична протяжність – за проектом або на реальному об’єкті. При цьому треба враховувати деякі особливості нормування протяжності шляхів евакуації. У громадських будівлях нормуються граничні відстані в приміщеннях, а також протяжність шляхів евакуації від дверей приміщення до найближчого виходу назовні або на сходову клітку. У виробничих будівлях коридорного типу протяжність шляхів евакуації нормується від найбільш віддаленого робочого місця до виходу назовні або на сходову клітку (довжина шляху в середині приміщення та шляху по коридору підсумовується).

Існують такі основні способи припинення горіння:

  1. Охолодження зони горіння або речовин, що горять, нижче певних температур.

  2. Ізоляція вогнища горіння від повітря.

  3. Зниження концентрації кисню в повітрі шляхом розбавлення негорючими газами.

  4. Хімічне гальмування швидкості реакції окиснення у полум’ї.

  5. Механічний зрив полум’я сильним струменем води, порошку чи газу.

  6. Створення умов вогнеперешкоди, за яких полум’я поширюються через вузькі канали, переріз яких менше діаметра, що гасить.

ПОЖЕЖНИЙ СПОВІЩУВАЧ – це пристрій для формування сигналу про пожежу. Він являє собою частину автоматичної системи пожежної сигналізації, до складу якої входить один або більше чутливих елементів, які постійно або через рівні проміжки часу контролюють один або декілька факторів пожежі та забезпечують подавання на приймально-контрольний прилад зповіщення про пожежу.

Рішення про подавання сигналу про пожежу приймається на рівні сповіщувача або приймально- контрольного приладу.

ПОЖЕЖНИЙ СПОВІЩУВАЧ як елемент автоматики має ряд характеристик, які використовують для напрацювання тактики його використання на об’єкті. Його можна розглядати як перетворювач неєлектричних параметрів, які характеризують ознаки пожежі , в електричний сигнал





Рис.11.14. ПОЖЕЖНИЙ СПОВІЩУВАЧ як перетворювач.


На вхід до сповіщувача надходить сигнал а , який перетворюється в вихідну величину в. Для перетворення сигналу необхідно витратити певну енергію. Крім того, сигнал в слід передати на певну відстань. Пожежні сповіщувачі встановлюють в закритих приміщеннях і на них можуть впливати різні перешкоди, які можуть бути розпізнані як зміна параметрів контрольйованої ознаки пожежі та відповідно перетворені в сигнал про пожежу. Тому у сповіщувачі конструктивно забезпечується певна ступінь перешкодозахищеності , що суттєво впливає на надійність установок пожежної сигналізації.

Пожежні сповіщувачі в цілях простоти збору інформації про стан об’єкта охорони можуть мати дискретний або релейний вихід (“ так”, “ні”).

Структурну схему сповіщувача можна уявити таким чином (рис.11.15)





Рис. 11.15. Структурна схема сповіщувача


Чутливий елемент (ЧЕ) є аналоговим перетворювачем контрольованого параметра в електричний сигнал, який попередньо підсилюється (П) та потрапляє до оброблення сигналу (СОС), де має місце формування сигналу ‘пожежа’ та його передавання на релейний пристрій (РП). Сформований сигнал надходить до лінії зв’язку (ЛЗ) сповіщувача з приймально- контрольним приладом (станцією пожежної сигналізації ). Схема оброблення сигналу забезпечує поділ параметрів пожежі та перешкоди.

Пожежні сповіщувачи класифікуються за цілим рядом ознак залежно від виду контрольованого параметру (явища), за способом реагування на контрольовані параметри, за конфігурацією чутливого елемента тощо. Класифікатор пожежних сповіщувачив наведений в табл. 11.6.






ТЕПЛОВИЙ ПОЖЕЖНИЙ СПОВІЩУВАЧ – автоматичний пожежний сповіщувач, який реагує на певне значення температури та швидкість її наростання.

ДИМОВИЙ ПОЖЕЖНИЙ СПОВІЩУВАЧ – автоматичний пожежний сповіщувач, який реагує на аерозольні продукти горіння.

РАДІОІЗОТОПНИЙ ПОЖЕЖНИЙ СПОВІЩУВАЧ – димовий пожежний сповіщувач, який спрацьовує в наслідок впливу продуктів горіння на іонізаційний струм робочої камери сповіщувача.

ПОЖЕЖНИЙ СПОВІЩУВАЧ ПОЛУМ’Я реагує на електромагнітне випромінювання полум’я.

КОМБІНОВАНИЙ ПОЖЕЖНИЙ СПОВІЩУВАЧ реагує на два (та більше) фактора пожежі.

ПОЖЕЖНИЙ СПОВІЩУВАЧ МАКСИМАЛЬНОГО ТИПУ формує сповіщення про пожежу в разі перевищення за певний період часу встановленого значення контрольованого параметра.

ПОЖЕЖНИЙ СПОВІЩУВАЧ ДИФЕРЕНЦІАЛЬНОГО ТИПУ формує сповіщення про пожежу у разі перевищення за певний період часу встановленого значення зміни швидкості контрольованого параметра.

ТОЧКОВИЙ СПОВІЩУВАЧ реагує на параметри (явища), що контролюються поблизу чутливого елемента.

ЛІНІЙНИЙ СПОВІЩУВАЧ реагує на виникнення фактора пожежі уздовж певної безперервної лінії.

Існують, в основному, два види комплексів пожежної сигналізації:об’єктові та централізовані. З об’єктових комплексів інформація надходить до диспетчерської охорони об’єкта, і далі черговий передає її по телефону до пожежної охорони. З централізованих комплексів сповіщення про пожежу передається через канал зв’язку (телефонну станцію або радіоканал) до пульта централізованого спостереження (ПЦС).



Похожие:

Теоретичні основи процесів горіння та вибуху iconДокументы
1. /Шаповаленко О.Г.Основи електричних вим_рювань.2002.djvu
Теоретичні основи процесів горіння та вибуху icon06 листопада основи правознавства
Розклад проведення ІІ етапу Всеукраїнських олімпіад в Теребовлянському районі в 2010 році
Теоретичні основи процесів горіння та вибуху iconАктуальні проблеми універсальної етики
Без базового консенсусу відносно моральних цінностей та норм, успішний перебіг інтеграційних процесів навряд чи можливий. Таким чином,...
Теоретичні основи процесів горіння та вибуху iconКафедра філософії
Методичні рекомендації та перелік запитань з курсів “Філософія”, “Українська та зарубіжна культура”, “Релігієзнавство”, “Основи психології”...
Теоретичні основи процесів горіння та вибуху iconГалілео Галілей (15. II. 1564 I. 1642)
Зоряному віснику 03. 1610 р. Ця робота, що підривала основи птолемеєвої системи світу, стала сенсацією. Реакція церковних кіл була...
Теоретичні основи процесів горіння та вибуху iconЗвіт про науково-дослідну роботу за договором № Е3-15-1-07 від 27 листопада 2007 р. Розроблення проекту Закону України «Про енергоефективність у житлово-комунальному господарстві» Керівник ндр
Виконано збір та аналіз матеріалів, які обґрунтовують необхідність розробки Закону України «Про енергоефективність у житлово-комунальному...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©podelise.ru 2000-2014
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов