Хорунжий Корбецький, або Масонська печера icon

Хорунжий Корбецький, або Масонська печера



НазваниеХорунжий Корбецький, або Масонська печера
Дата конвертации02.11.2012
Размер95.89 Kb.
ТипДокументы

Хорунжий Корбецький, або “Масонська печера на Поділлі


Андрій КВЯТКОВСЬКИЙ


Такої пригоди в моєму житті ще не траплялося. І навряд чи ще коли трапиться. Так, наче опинився всередині “ящика”, у якомусь “Клубі кіномандрівників”. Або у книжці з часів дитинства – Томом Соєром, Шерлоком Холмсом і Тореадором із Васюківки в одній особі.


У серпні 2001 року в складі експедиції "Дністер" львівського Товариства Лева довелося побувати на півдні Тернопілля, в околицях містечка Мельниця-Подільська. Ми дізналися, що того року, на Обливаний Понеділок, місцеві хлопці випадково знайшли в лісі печеру. Вхід, подейкували, був під сторожею таємничих знаків, нібито накреслених на вимащених глиною дверцятах, а всередині –людські черепи й уламки кераміки.


Знайшовся й "куратор" печери – з тих же таки місцевих хлопців, на ім'я Віталік. Він погодився завести нас на місце.


І ось ми біля печери. На стрімкому схилі зарослого деревами яру, біля виступу скелі – нора. Прослизаємо вертикальним лазом униз. Жодних слідів таємничих дверцят. Ризикуючи застрягнути у вузькому проході чи забитися об виступи низької гіпсової "стелі", розпочинаємо непростий шлях крізь вогку темряву. Нарешті опиняємося в "коридорі", який провадить до "зали". З лівого боку тунелю, на висоті коліна – кам'яна "полиця". Коли "піонери" потрапили сюди вперше, розповідає Віталік, на "полиці" вздовж проходу були акуратно розкладені 28 людських черепів. Тепер їх уже нема, хоч дрібніші кістки де-не-де розкидані.


Віталік веде нас до "зали". Посеред неї – дірка в "підлозі". Наш чічероне пірнає туди і невдовзі вигулькує з черепом у руках. Це останній із тих 28-ми. Тут він його переховує.


Оглядаємо далі лабіринт ходів. На стінах не бракує свіжих автографів підземних колумбів. Але є серед них інші написи (форма знаків характерна для XVIII століття). Хтось залишив тут своє прізвище – Korbecki. Перед тим ще якесь слово – мені вдалося розібрати лише закінчення YZY. Нижче дата – 1777. Ще нижче – літери P.S. Але що в тому постскриптумі, ми вже ніколи не дізнаємося – кавалок гіпсу під ним, здається, давно відколовся і розсипався... Трохи далі – знову автограф загадкового Корбецького.


Згодом, розглядаючи скопійовані підземні ґрафіті, намагався вгадати: що ж то за таємниче YZY?
Мабуть, закінчення імені? Якого? Може, Aloyzy? Тобто по-сучасному Alojzy (Алоїз)? Адже в польській мові XVIII століття Y вживалася також і замість теперішньої J.


А де ж поділися 28 черепів? Хлопці помалу розтягли, каже Віталік. А інші речі? Приїздили археологи з Тернополя та Києва, досліджували печеру, а знахідки кудись забрали. Навіть радіовуглецевий аналіз зробили. Казали, що знахідкам років десь 280. Саме як турки й татари на ці землі нападали.


Ввечері біля ватри ми обговорюємо побачене й почуте.
Припустимо, хтось марно намагався врятуватись у печері від ворогів. Або там був стародавній могильник. Але кому, коли й навіщо знадобилося розкладати черепи в певному порядку? І чому збереглися майже самі черепи? Де решта кісток? А той Корбецький? Натрапивши на людські рештки, він яко християнин мав би подбати про їх належне упокоєння. Але, здається, не подбав. А, може, навпаки – акуратно розклав черепи? Чи не пахне тут якимись таємними обрядами, ритуалами? У XVIII столітті? У добу Просвітництва? Справжній син епохи, Корбецький досліджував печери, залишав автографи. І раптом – черепи, таємні обряди... Саме так! XVIII століття. Пік моди на масонство. Містика, таємничість, складний ритуал.


Пригадалися прочитаний колись опис обряду масонської ініціації. "У темній кімнаті горіла лише лампада, яка стояла в людському черепі на чорному столі... За столом стояла домовина з кістками... Якщо шукач твердо впевнений у своїх намірах вступити до братства, йому зав'язують очі, приставляють до грудей шпагу та ведуть темними плутаними коридорами до дверей ложі... У кімнаті за столом, накритим чорною тканиною, сидять брати у білих фартухах та рукавицях... З одного боку столу лежить невеликий килим, з іншого – щось на зразок вівтаря з Євангелієм та черепом".


Темніших і плутаніших коридорів, ніж у печері, не знайти – й очі зав'язувати не треба. Та й черепів у згаданому ритуалі задіяно щонайменше два. Але ж не 28! А може, відірвана від світових центрів масонерії провінційна шляхта сама щось домислювала до класичних ритуалів? А може, то й не масони були, а якісь окультисти (інша ревеляція тих часів)?


Може, щось пояснять знахідки, вивезені науковцями? Звернувся до знайомих археологів: хто досліджував печеру в Мельниці? Обіцяли навести довідки.


Тим часом справи примусили на якийсь час забути про таємничу печеру. Аж раптом на очі навернувся часопис "Київська старовина", число 3 за 1999 рік. А там – стаття Михайла Ходоровського "Масонський рух у Галичині (друга половина XVIII ст.)". І що ж вичитую? Виявляється, після приєднання Галичини до імперії Габсбурґів львівську масонську ложу "Трьох Білих Орлів" очолив швейцарець Йоганн Клеменс, який почав активно створювати нові ложі. Одна з них, "Ложа Золотого Мистецтва", виникла у Заліщиках. А це ж... Це лише 30 кілометрів від Мельниці-Подільської! І коли ж, вгадайте, діяла ця ложа? За даними М.Ходоровського, у 1777-78 роках! Саме тоді, коли Корбецький залишив свій автограф на стіні нашої печери!


Що ще відомо про ложу "Золотого Мистецтва"? Вона мала 12 членів, з яких 10 були представниками нової габсбурзької влади. Четверо з них – військові, решта – урядовці, службовці. "То була тимчасова ложа, яка "заснула" після того, як завершилася служба в Галичині адептів ордену", – пише автор. Він називає заліщицьких масонів, які не належали до віденської адміністрації, – художника К.Брауна та шляхтича П.Хшановського. Як бачимо, Корбецького серед них нема. Але чи всі члени ложі відомі історикам? Як це перевірити? На жаль, навіть додана до статті обширна бібліографія не дає підказок.


А може, це й не має значення? Моя фантазія забуяла у пошуку альтернативних пояснень. У ті часи в Галичині, крім “цісарських” лож, підпорядкованих Відню й Празі, ще діяли польські ("Щирої Дружби", "Досконалої Рівності"), які зберігали вірність Варшаві. А ще були й самозванці: 1776 року французи Боден і д'Арно створили у Львові розенкрейцерську ложу "Трьох Білих Троянд". Вони оголосили себе "істинними масонами", але невдовзі виявилося, що не мають повноважень від віденського Товариства розенкрейцерів і лише видають себе за "лицарів троянди та хреста".


Але то все було у Львові, столиці Королівства Галичини та Володимирії – тому-то так багато інформації збереглося. А що діялося у глухому закутку Поділля, можна лише домислюватись. Наприклад: у Заліщиках, центрі бецірку (округи), приїжджі урядовці, пов'язані з австрійськими ложами "Трьох Білих Орлів" і "Трьох Штандартів", створюють нову ложу, а у сусідній заштатній Мельниці місцева шляхта, заприязнена з ложами "Щирої Дружби" та "Досконалої Рівності", засновує свою – на зло зайдам. Або просто бавилися провінційні профани в "масонів", маючи перед очима приклад "Золотого мистецтва"...


Але чого ворожити "на фусах"? Треба шукати Корбецького.


Біографічні словники, енциклопедії й навіть Інтернет не зарадили – жоден Корбецький нічим особливим у тогочасній Галичині не вславився. Натомість, дещо знайшлося в генеалогічній літературі. "Почет галицької та буковинської шляхти", виданий у друкарні Ставропігіону (Львів, 1857), повідомляє про Яна Кантого (Jan Kanty) і Юліана Корбецьких гербу Порай, чиє шляхетство земський суд у Чхові (містечко у Західній Галичині, між Тарновом і Новим Сончем) підтвердив 1782 року. Цю ж інформацію повторюють і Єжи Дунін-Борковський у 1887 році й Іван Бойничич (Bojnicic) у 1905-му. Щоправда, цей останній у виданому в Нюрнберґу галицько-буковинському родословнику замість "Ян Канти та Юліан" пише просто – "Ян і Юліан".


Отже, небагато. І жодного зв'язку з Поділлям.


А втім, ще дещо знайшлося в гербовнику Адама Бонецького (1907). Бонецький, пишучи про Корбецьких гербу Порай, перекрутив деякі факти: замість "Юліан" пише "Кіліан", замість 1782 року – 1780-й (очевидна помилка, бо в 1780-му земські суди в Галичині ще не займалися леґітимізацією шляхетства). Проте він додає деякі невідомі подробиці. Наприклад: обидва Корбецькі – рідні брати, діти Барбари зі Сланків та Мартина.


Але найцікавішою виявилася остання фраза повідомлення Бонецького. "Ян Корбецький став підпоручником артилерії...". І знаєте коли? 1777 року! Знову. Містика якась...


Найімовірніше, Ян і Ян Канти – одна людина. Можемо припустити, що молодший офіцер габсбурзького війська Ян Канти Корбецький потрапив по службі до Заліщик або до Мельниці. Що було б не дивно – зовсім поруч російський кордон, а турецький лише три роки, як пересунувся від Дністра далі на південь; отже ґарнізонів тут не бракувало. Хоча не все збігається – тут Ян, а там Алоїз.


А що ж вивезені знахідки? Друзі-археологи таки навели довідки і повідомили, що польовий комітет Інституту археології Академії наук (орган, без дозволу якого жодні легальні археологічні пошуки неможливі) відкритого листа на дослідження печери у Мельниці-Подільській НІКОМУ НЕ ВИДАВАВ!


Отакої! Може, то "чорні археологи" скористалися довірою наївних подільських хлопців? А як же тоді "радіовуглецевий аналіз"? Навіщо "чорним" вертатися до обшахрованих парубків і розповідати байки про РВА? Тим паче, що знайомі археологи запевняють: за три місяці, які минули від знахідки до нашої появи в Мельниці, здійснити РВА неможливо.


Отже, археологів могло й не бути. А розповіді про них – лише бажання спекатися надто допитливих зайд? Якщо так, то оповідач не лише трохи орієнтувався в археології, але й мав багату фантазію. А коли так, то чи були й двері з таємничими знаками? Акуратно розкладені черепи? Інші знахідки?


І що маємо в "сухому залишку"? Автографи давнього туриста, 1 (один) людський череп і відомості про тогочасну масонську ложу в сусідньому містечку. Та чи навідувалися "вільні мулярі" в таємничу печеру?


Все ж на підставі зібраної інформації та власних здогадів я скомпонував статтю, яка з’явилася на шпальтах “Поступу”. Відтак про мельницьку печеру можна було б і забути. Але вона вперто муляла пам’ять. По-перше, спускаючись туди, не розраховував на таємничі ґрафіті, а тому не взяв фотоапарату. І тепер мою публікацію будь-хто міг би назвати вигадкою – жодних доказів я не мав. По-друге, відчував, що надто поверхово вивчив стіни печери – там мало бути ще щось цікаве.


І ось у серпні 2004 року – знову з ґрупою експедиції “Дністер” – повторно лізу в ту ж печеру. Ось “зала”, ось знайомий череп (“господар” уже не ховає його в дірку – у ній тепер набралося чимало води), а ось і розписані автографами стіни. Ось “1777”, ось “PS”, ось “Korbecki”. Фотографуємо. А тепер дуже уважно роздивимося, що там перед прізвищем Корбецького. Так і є! Ніяке це не YZY. Перед Z стоїть щось схоже на латинську g, але нижній хвостик її закручено у вибагливу спіраль. Попереду ще якісь літери. Але, хороба, слово не складається, виходить якась бздура. Проте троє чи четверо “дністрян” вперто вдивляються в нашкрябане на гіпсі. Нарешті хтось помічає цяточку над Z, інший – CH на початку слова, а до мене доходить, що літера з “хвостом” – це не “g”, а штудерно виписане польське “ą”. Chorąży! Все збігається! Ніякого імені, ніякого Алоїза. Тут справді був офіцер на прізвище Корбецький – можливо, саме Ян Канти.


А таки, певно, він. За Бонецьким, цього ж 1777 року Корбецький отримав звання підпоручника артилерії. Хоча в Габсбурзькій імперії ніяких підпоручників не було, а було щось на кшталт молодшого лейтенанта, але за мірками 1907 року по-польському це звучало як “підпоручник”. А от для поляків XVIII століття (того ж Корбецького) це німецьке звання відповідало хорунжому. (Нема чого дивуватися, до речі, що Ян Канти називає свій чин по-польськи, а не по-німецьки – Галичина лише 5 років, як під владою Відня).


Тепер, коли ми точно знаємо, що наш Корбецький був офіцером, легше пояснити його можливу участь у “Ложі Золотого Мистецтва”. Можемо відкинути попередні складні гіпотези. За даними Ходоровського, у ложі було 4 військових. Але хто сказав, що всі вони були німці чи чехи? Просто немісцеві, не подільські. Як, зрештою, і Корбецький.


У серпні 2004 року молоді дівчата, які були з нами в печері, запитували мене: а чи не міг Корбецький і загинути тут, чи не передсмертний це його автограф, чи не його це череп? Ні, дівчата, нашому персонажеві судилося значно довше життя. Звідки знаю? Та від того ж Бонецького. Під 1796 роком він подає Яна Кантого яко дідича Щиглова та частини села Тромбки (біля Кракова). На той час він уже вдруге одружений, але мав дочок від першого шлюбу і призначив уповноваженого для ведення їхніх справ.


Але однозначно сказати, що Корбецький робив у печері на 20 років раніше, ми так і не можемо: чи то справді брав участь у масонських дійствах, чи просто був допитливим молодим чоловіком і мимоволі спричинився до становлення галицької спелеології.


Втім, є ще шанс доповнити біографію нашого героя. Інформацію для "Почета шляхти" брали з матеріалів Станового Комітету (Collegium Statuum), який колись провадив у Галичині справи про шляхетство. Його фонди зберігаються в Центральному державному історичному архіві у Львові. І, можливо, колись дійдуть руки до течки з прізвищем "Корбецькі", а в ній знайдеться щось, що не потрапило до гербівників. Адже підтвердження шляхетства Яна та Юліана Корбецьких сталося вже після появи написів у печері...


P.S. Був ще один штрих, без якого не обходиться жодна бульварна публікація про замки з привидами чи печери з черепами. Настільки банальний, що краще було б його проіґнорувати. Але “з пісні слова не викинеш”. У печері ми, звісно, фотографувалися на пам’ять. Після проявлення на одній із світлин між нами й об’єктивом зафіксувалася якась біла хмарка. Дим від свічок? Але чому його нема на інших знімках? Плямка гіпсу на лінзі об’єктиву? Але на наступному кадрі плівки її теж уже нема. Може, душа когось із тих 28-ми? Приятель-матеріаліст наполягає, що то лише пара від дихання фотографа. Вірити чи ні?


P.P.S. Ще через два роки, знову потрапивши до Мельниці, автор вирішив провести чергову екскурсію до печери. На жаль, це виявилося неможливим. Як з’ясувалося, через тривалі тогорічні зливи вхід до печери замулило грунтом. Тепер зрозуміло, чому від 1777го до 2001-го туди не ступала нога людини (ймовірно, дощі періодично то замивають, то розмивають вузький лаз). З іншого боку, якщо найближчим часом вхід до печери не розчистити, наші далекі нащадки колись з не меншою цікавістю, ніж ми тепер, розшифровуватимуть графіті наших сучасників – юних “спелеологів”.







Похожие:

Хорунжий Корбецький, або Масонська печера iconПугоев Або Магомедович. Пугоев Або Магомедович

Хорунжий Корбецький, або Масонська печера iconБакус Володимир Балко Орест тиждень на початку (1-5) або 15-20

Хорунжий Корбецький, або Масонська печера iconВправи Вправа Для кожного положення, що наводиться далі, знайдіть відповідний термін або поняття
Вправа Для кожного положення, що наводиться далі, знайдіть відповідний термін або поняття
Хорунжий Корбецький, або Масонська печера icon12. Ціноутворення на ринку факторів виробництва
Вправа Для кожного положення, що наводиться далі, знайдіть відповідний термін або поняття
Хорунжий Корбецький, або Масонська печера iconДокументы
1. /Хобiт, або Вандрочка туды i назад (пер. К.Курчанковай i Д.Магiлечцава).pdf
Хорунжий Корбецький, або Масонська печера iconДокументы
1. /Хобiт, або Вандрочка туды i назад (пер. К.Курчанковай i Д.Магiлечцава).doc
Хорунжий Корбецький, або Масонська печера iconТема Інструкція з техніки безпеки
Сумку або портфель залиши у спеціально відведеному місці, із собою візьми тільки зошит, ручку, підручник І дискети
Хорунжий Корбецький, або Масонська печера iconНайбільший об’єм інформації людина одержує при допомозі
Сканер – це пристрій, який креслить графіки, малюнки або діаграми під управлінням комп’ютера
Хорунжий Корбецький, або Масонська печера iconТема Запуск програм на виконання. Блокнот (Notepad)
Якщо залишився час, запустіть з дозволу вчителя деяку навчальну програму або програму-гру
Хорунжий Корбецький, або Масонська печера iconВизначення імені дитини Ім'я дитини визначається за згодою батьків
...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©podelise.ru 2000-2014
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов