Тримаю вахту icon

Тримаю вахту



НазваниеТримаю вахту
Дата конвертации28.08.2012
Размер110.97 Kb.
ТипДокументы

До 1997

Тримаю вахту


Чуй вітер доки є сили,

Бо на рідкому небі він гойдає хвилі.

І не треба зайвих питань;

Треба жити, щоб жити з питань.

То натрапиш на форт,

Душевні сили підведуть – не знайдеш порт.

Залишитись жити у крапці.

Зійде Сонце на свіжій воді,

Сіль на підлозі і на землі веде до біди.

Грянуть грози, сильні морози,

Гріють не капці, а сухії сльози.

Веселка осміює промені ті,

Я бачу Сонце і зорі оті.

Голос чийсь, немовби тінь

І щось шукаю я повз мін.

Грабують гроші душі людей;

Ми не залишимось без кутих пісень.

Продув мої вуха вітер;

Не пізнає глузд важких літер.

09.97.

^

Утоплений у сні смертю


Бурні води поглинули мене,

І течія мене кудись несе.

Бачу якісь стежини,

Морські великі перлини.

Повітря кульками вгору здіймалося,

Бурні води поступово скінчалися…

І я тихо собі пливу,

І тихо сам собі шепчу:

“Що за дива, де я тепер,

це сниться мені, а може помер?”

Русалоньки так швидко минули,

Дельфіни про мене зовсім забули,

Рибам не потрібен я;

Несе далі мене вода.

Не можу здригнутися, бо сили нема –

Тіло слабке, така от біда.

А я собі далі водою лечу

І знизу догори німотою кричу,

Але ніхто мене не чує,

Тому ніхто і не врятує.

Падає тіло до днища,

Але душа моя вище!

Лечу догори, розправивши руки,

Лечу і не чую про всілякії муки,

Внизу не бачу нічого – темно,

Та мені до того всеодно.

Сонце близько, але Місяць блище;

Тіло все нище, а душа усе вище.

Я забуваю про давнє буття,

Мене окриляють нові відчуття.

Тут зрозумів, що дійсно помер,

Але ж я не хочу, не так, не тепер!

Не чутно для вуха, душею: “Ні!”

Усе це про мене було ось у сні?..

9.09.97.


Військо чекає наказу.

Стоїть військо і чекає наказу

Коли атакувати і ворогів бити,

А генерали не можуть наказати одразу

І думають як краще місто захопити.

Пр.

Вітер, вітер, передай генералам,

Що набридло стояти содатам

І що хочуть піти вони в бій.

2.

А військо все стоїть і чекає наказу,

Щоб зрушити з місця військом одразу,

Бити, стріляти, різать, вбивать

І вороже місто палко грабувать.

Пр.

3.


Стіною окутане місто стоїть

І наше військо нерухомо стоїть.

Можливо наказ прийде через хвилин п’ять

І сильне військо почне атакувать.

Пр.


18.01.1997р.


Після смерті крізь простори

Я бачив сон: де феї скрізь літали,

Де землю охопили зелені й ніжні трави.

І тут прокинувсь я, і знову ці вистави,

Поставивши к стіні в приречених стріляють!

І знову ці дивні мої сльози нагорнулись

І я себе спитав: “А що там далі?

На що життя ми після смерті поміняли?!”

І двері відчинились, за мною це явились.

Ведуть по коридору, узявши кожний попід руку.

І я хвилююсь!.. Я боюся!..

Куди я дінусь після смерті;Куди сокриюсь?!

Здається, не від куль, а вмру від переляку.

Ось вивели й поставили попід стіну,

От і стрільнули падлюки у мене.

Я упав, а кров – течія, вона мине.

Це і смерть там пустота, тут я загину.

Та встав я чомусь дуже легкий,

Злетів здивований над тілом

І вверх помандрував страшним цим світом.

Може там він зовсім не такий.

Я летів і думав куди я лечу.

Хотів повернутись, та немає сил.

Я хотів жити, та цей світ мені не мил.

Гадаю я, що нікуди я не долечу,

Я буду мчати крізь простори,

Мабуть, це і сумливе пекло,

Де моя забруднена душа кудись тече,

Не знаю хто винен, мабуть, мої легенькі мотори.

О, сум і самотність, ти зведеш

Туди, де я нічого не розумію,

Туди, де я не знаю і не умію.

Зло, ти мене сюди привело,

Мабуть, ти і забереш.

Краще бути пустотою,

Аніж бути самотою!


26 березня, 1997 р.


Так більше не можна.

1.

Забруднене небо, забруднене море.

Брудне це буде до якої пори?!

Пр.

Скажіть собі: “Я більше так не можу”

Скажіть та зробіть, я дуже вас прошу.

2.

Ми губимо Землю, а з нею і нас.

Скажіть мені доки триватиме цей час?!

Пр.

3.

Забруднення, отруєні гази.

Скажіть чи це природи накази?!

Пр.

4.

Злочинство, паління , наркоманія, пиття.

Доки триватиме паскудне життя.

Пр.

5.

Війни, невинная кров і навколо сміття.

Чице для людства майбутнє буття?!

Пр.


14.01.1997р.


Катерино.

1.

Тебе шукаю у країні Кохання.

Слідом для мене є твої зітхання.

Ти сказала тиенько: “Ні,

Якщо зможеш вибач мені.”

Пр.

Моя, Катерино, ти невинна –

Сказати цети була повинна,

Бо мене ти зовсім не кохала

І лиш серце (тіло) моє тебе бажало.

2.

А я у пошуках за тобою у сумній тіні

І все тому, що ти сказала: “Ні”.

Та ти не винна, бо тільки я люблю,

Але, щоб ти мене покохала я все зроблю.

(Ти просто невинна,а я тебе хочу, бо кохаю

І щоб ти мені дала я все зроблю.

Пр.

3.

А зорі на небі нагадали твої очі.

Як хочу залишитись з тобою наодинці

У лагідній і темній, теплій ночі

І щоб шовкова ковдра накрили оголених нас.

Пр.

^

Вітер пісню по світу розів’є


  1. Вітер пісню по світу розів’є

І про відгуки тихенько прошепоче:


Пр.: “Ти тихенько пиши, собі пиши

І на світ багато не кричи,

А мені тихенько прошепчи,

А я розвію, по світу летячи.”


  1. І нехай сміятимуться всюди,

Як почують дивні оті люди.


  1. Отой сміх з творенії твоєї,

Що полонить оріон галактики всієї.

І пам’ятатимуть тебе нащадки,

Коли ми повернемось в ошарки.


  1. А вітер все по світу пісню в’є

І про відгуки мені усе шепоче.

10.05.97.

Гоє поле


  1. Гой гояла мні матуся:

Не гояй ти в гоєм полі,

Там гойгої гой гойгочуть,

Ще й тебе там пригойгочуть.


Пр.: Гой гоє гоє поле .


  1. Не погоїв я матусі

І погоїв в гоє поле,

Де гойгої гой гойгочуть,

Де гойгої пригойгочуть.


  1. А гойгої в гоєм полі

І мене загояли,

Став гойгоєм в гоєм полі

І гойгоєм гою в полі.


  1. “Ти не гойся, матусю,

Погоняю і вернуся;

В гоєм полі гою гою

І ще трошки погойгою!”


P.S. Нема гої – нема гоя.

14.06.97.

^

Давайте, люди, завершим все м’яко і миром…


Ляк – це незнання речей,

Він не стукає у двері.

Колос не на колос, меч до мечей.

Що робити коли нема віри?

Карти кажуть, що все буде гаразд,

Хоч прийдеться пройти через зло,

А я думаю, що все – це маразм,

А знаю, що зі мною такого не було.

Ляк окутав частково тіло

І я думаю якось невміло.

Хтось, не знаю хто і за що

Дзвонить крізь ніч і каже про щось,

Я розумію про кого і про що,

Але не тямлю: “чому і за що?!”

Я хочу миру в душах людей,

Я не хочу, щоб були ляки.

Не треба непотрібних смертей.

Давайте, люди, завершим все м’яко і миром!!!

9.09.97.

^

З… в віконце


Звіє вітер з горизонту червоне Сонце,

Я не маю свого фронту – це і є віконце.

Віконце нездійснених мрій, обрію яскравих душ,

Але не треба забувати рій, і як людина руш!

Дощ не падає на Сонце, те не бачим ми;

Але я можу вилетіть в віконце,

бо там нема війни.

Грім не коштує нічого без блискавки сам,

І не зачепе тіла мого, бо хочу збудувати храм.

Забуду тутешнє сумне буття на крапці-Землі

І знайду нове велике підгрунтя,

не залишусь на мелі.

09.97.

^

Не залишай мене, моя зоря


  1. Сідаю я. Почався відрахунок.

Багато душ запалено слідкують.

І я пішов, вперед, у ті простори.

Давай, Земля, і здрастуй, Космосе!


Пр.: Не залишай мене, моя зоря,

Бо я з тобою дуже схожий.

І ти, і я у темряві одні

І лиш крізь космос бачимо подібних.


  1. Я космонафт, а ти зоря гаряча

І ти, і я подібнії істоти.

Ти маєш розум, душу, як і я,

Лиш трохи ти більша за мене.


  1. Пробач мені, що я покину тебе

І повернусь туди звідки прийшов.

Я повернусь, бо наша дружба не вгасає!

Моя ти зоря, слухай, доки разом.

20.07.97.

^

Після смерті крізь простори


Я бачив сон, де феї крізь літали,

Де землю охопили зелені й ніжні трави,

І тут прокинувсь я, і знову ці вистави –

Поставивши к стіні, в приречених стріляють,

І знову ці дивні сльози нагорнулись,

І я себе спитав: “А що там далі?

На що життя ми після смерті поміняли?!”

І двері відчинились, за мною це, явились!

Ведуть коридором, узявши по-під руки.

І я хвилююсь!.. Я лякаюсь!..

Куди я дінусь після смерті;

Куди сокриюсь?!

Здається не від куль, а вмру від переляку.

Ось вивели й поставили по-під стіну.

От і стрільнули в мене,

Я упав, а кров-течія, вона не мине.

Це і смерть, там пустота, тут я загину

Та встав чомусь я дуже легкий,

Злетів здивований над тілом

І вверх помандрував страшним цим світом.

Може там він зовсім не такий.

Я летів і думав куди я лечу.

Хотів повернутись, та нема сил.

Я хотів жити, та цей світ мені не милий.

Гадаю я, що нікуди я не долечу.

Я буду мчати крізь простори,

Мабуть, це і є сумливе пекло,

Де моя забруднена душа кудись тече,

Не знаю я хто винен, мабуть мої легенькі мотори.

О, сум і самотність, ти зведеш

Туди, де я нічого не зрозумію,

Туди, де я не знаю і не умію.

Зло, ти мене сюди привело, мабуть, ти і забереш.

Краще бути пустотою,

Аніж бути з самотою!

26.03.97.


Акровірш

Літає, літає,

І на землю сідає,

Батька він мого возить,

А без краплини пального не зможе.

17.2.93


Бледная Луна восстала


Бледная Луна восстала,

Солнце хитрое упало,

Целый год его таскали,

И в болоте потеряли.

6.04.1993


В лесу


Ох, и грустно в лесу одному,

Вот бы друга мне прихватить,

Было б весело в лесу,

Поболтали б на родную,

И пойдем искать грибы,

И собрали б целую гору.

6.04.1993


Весна почалась


Тане сніжок,

Оживає лужок,

Зима піде,

Весна прийде.

Птахи заспівають,

Ведмідь вилазити почне.

Вже бруньки на березі,

А під березою трава росте.

2.03.1993


Вже гине світ!


Вже гине світ!

Та що ж ви , людство, робите?

Подумайте ви, людство,

Вже брудна уся земля!

Подумайте ж ви, людство.

Врятуйте ви Землю,

Вона єдина ваша,

Зробіть це…

20.03.1993


Волосок

Расти коса до пояса,

Не вырони ни волоса,

Выронишь волосок,

Потеряешь носок.

17.2.1993


Дев’яте березня


Дев’яте березня настало,

А восьме вже пройшло.

І знов, і знов,

Ми йдемо до школу,

Вчитись розуму новому.

Вчить нас вчитель

Там у школі.

День веселий на дворі,

День весінній на дворі.

9.03.1993


Дощ

Сині хмари,

Кружать над землею,

Без погляда на землю,

Кружать, кружать над землею,

Змари качають водою,

А вода та чарівна,

Виростуть рослини,

Капай же дощику,

З сірої хмарини.

17.2.1993


Золота дівчина

У полі золотому

стоїть хатина золота,

І срібний ліс біля хатини,

Та сонце золоте.

І вийшов дід товстий, як бочка,

У чорній шляпі та плащу,

Та черевики в нього на ногах,

А за собою тягне дівчину.

Дівчина плаче, та реве:

„Не буде сонечка ясного,

Не буде хати золотої!”

З дідом тягнеться народ:

„Віддай нам дівчину-красу!”

А дід все далі й далі,

І в лузі він і скрився.

Жалкує селище народу,

Жалкуй-жалкуй народ бездарний.

Прийшов народ до короля,

А короля немає.

Та тут з народу вигукнув козак:

„Дарма стоїмо, селяни, пішли за бочкою старою!”

Дівчина та була красуня із красунь.

17.2.1993


Карате

Я начився карате,

І тепер змагаюсь,

Чемпіоном буду,

Золотим я буду.

Я поїду Китай,

Чемпіоном стану.

17.2.1993


Котёл.

Котёл, котёл, и вот его названье,

И краска не такая как у всех,

Ну, что такого

В котле этом?

Там кашу варят!

К тому же он из глины…

1990


Краска белая бежит


Краска белая бежит

По тропе зеленой,

Все деревья в белой краске,

И блестят в ночную пору,

Как брильянты все.

18.21993


Маленька хата


Стоїть маленька хата,

А у хаті чоловік,

А чоловік-то мандрівний,

Куди не сунеться,

Завжди невдачі в нього!

А жінка в нього вже померла,

У хаті захворіла,

Була нещасна жінка,

І грошей не було,

І ляже чоловік за нею…

1992


Осінь жовтокоса


Осінь жовтокоса їде на коні,

Поміж вулиць і криниць,

А їй летить навздогін

Вітер бистрокрилий.

Вітер прокрадається

Поміж лісу вніч

І вкрадає там в дерев

Золотисті шуби.

Оголив уже весь ліс,

Пожовтіла вся земля,

Золотом залита

Вся земля у лісі.

Ось на допомогу

Осені златавій

Йдуть величні грози

Злих, жахливих дум.

Все тріщить, лякається,

Тут навколо шум!

Хмари Сонця вже дістали,

Небо чорною ковдрою вкрилось.

Там вже грім грохочу!

Дощик капає по даху.

Промокає чоловік наскрізь,

Мокрий і холодний.

17.10.1993


Про козликів


Козел іде,

Коза реве.

Козля вже жрати хоч!

Козел прийде,

Коза вже сяде,

Козля повинне жрати!

Козел прийшов,

Кози немає,

Козля козу вже доїдає.

Козел не зрозумів одразу,

Козел спитав козля:

- Козля, де мати твоя?

Козля відповідає:

- Кози вже тут немає,

Коза вже в животі моїм!

15.03.1993


Семртельная долина

Смертельная долина,

Война вокруг нее,

Солдаты гибнут в мире,

Лежат они в крови.

И днем, и ночью слышен

Свист пуль над головой,

Лежат града под небом,

Их бомба взорвала.

Никто еще не знает

Смертельную долину,

Там все обмазано в крови,

И реки там в крови.

18.21993


Сонечко і Місяць


Сонечко сідає,

У віконці світ засвітить,

А на ранок

Місяць вже впаде,

Сонечко зійде.

03.03.1993


Сонце сідає


Сонце сідає,

Вітер пролітає,

Човен пливе по Дніпру,

Хітка темніє,

Вікно все світліє.

Мати качає дитя,

Чоловік біля Дніпра.

Хтось біля хати сидить.

На ранок прокинувся дід,

А потім і баба вітає,

Реве вже дитина,

Бо хоче їсти вона.

Кормить дитину ненька старенька

Та сестра її дорога.

18.21993


Хорошо на світі жити


Хорошо на світі жити,

Світ – це наше життя!

Сонце світить навколо нас,

І цей світ іде у наші очі,

І ховає всі наші гріхи,

Щоб ми йшли вперед до сонця!

Вперед!Вперед!

І ми дійдемо!

20.03.1993


Чорний пречорнісенький


Фарби усі замішали,

Чорне усе стало,

У чорній галактиці,

На чорній землі,

В чорній державі,

У чорному місті,

Є дім чорновитий,

На чорному поверсі,

Є чорна квартира,Й чорна кімната,

У чорній кімнаті,

Є шафа чорна,

У шафі - чорна кішка,

І була чорна миша,

Та чорна кішка...

Мишу з’їла...

21.21993




Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©podelise.ru 2000-2014
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов