Нобелівська премія миру, 1979 р icon

Нобелівська премія миру, 1979 р



НазваниеНобелівська премія миру, 1979 р
Дата конвертации29.07.2012
Размер37.12 Kb.
ТипДокументы

Нобелівська премія миру, 1979 р.

Албанська черниця мати Тереза (Агнес Гонджа Бояджіу) народилася в м. Скоп'є (колишня Оттоманська імперія, нині Югославія). Вона була молодшої з трьох дітей Ніколи Бояджіу, багатого будівельного підрядчика і торговця, який був пов'язаний з албанським націоналістичним рухом і помер за невияснених обставин в рік народження Агнес. Її мати, вроджена Дранафіле Бернаї, була ревною католичкою, вона часто брала з собою молодшу дочку під час відвідин хворих.

Агнес вчилася в державній школі, співала в церковному хорі. У виборі професії на неї вплинули контакти з Братерством благословенної Діви Марії – організацією, що допомагає бідним в різних країнах. Одного разу почувши, як священик її приходу читає листи від місіонерів з Індії, Агнес зацікавилася діяльністю бенгельськой місії. У інтерв'ю англійському письменникові Малькольму Маггеріджу Тереза згадувала, що після благочестивих роздумів і молитов вона зважилася «вирушити і повідати про життя Христа людям». Закінчивши середню школу в Скоп'є, Агнес вступила в ірландський орден сестер Лорето, що мав місію в Індії. Рік вона провела в дублінському абатстві Лорето, вивчаючи англійську мову, а 6 січня 1929 р. відплила до Калькутти.

Після закінчення терміну послушництва Агнес стала викладати історію і географію в школі св. Марії, за цей час вона встигла вивчити хінді і бенгальську мову. Агнес вибрала собі чернече ім'я Тереза на честь французької черниці XIX в. Терези де Ліз'є, яка прагнула робити добро, з радістю виконуючи найнеприємнішу роботу. Шість років опісля вона прийняла постриження під ім'ям матері Терези.

Монастир Лорето дозволяв вести відокремлений спосіб життя, проте знаходився він поблизу калькутських трущоб. Під час поїздки в притулок Дарджілінга в 1946 р. Тереза відчула «заклик», сенс якого їй був ясний, як вона згадувала пізніше: «Я повинна була покинути монастир і жити серед бідних, допомагаючи їм». Через два роки Тереза отримала від архієпископа Калькутського дозвіл працювати за межами монастиря. Вона стала носити біле сарі з блакитною облямівкою і розп'яттям, приколеним на плечі. Тоді ж Тереза отримала індійське громадянство.

Після інтенсивного тримісячного навчання на курсах американських медичних сестер в Патне Тереза відкрила школу в трущобах Моті Джіла. У 1950 р. вона отримала дозвіл Ватикану на створення нової конгрегації – ордена милосердя. Першими посвяченими стали колишні учні школи Лорето. До трьох звичайних чернечимх обітниць Тереза додала четвертий – «всіма силами служити бідним».

Стривожена жахливими умовами життя в трущобах, Тереза стала допомагати людям похилого віку, хворим і сиротам. Для кинутих на вулиці людей похилого віку нею в 1954 р. був заснований Будинок вмираючих. До цього часу число її добровільних помічників дійшло до 26.
Тільки самі віддані могли витримати суворий режим конгрегації: обов'язкову щоденну молитву в чотири години ранку, відсутність майна, окрім однієї зміни одягу, раціон найбіднішого населення і 16-годинну роботу серед бідних.

Популярність Терези поступово росла, і потік пожертвувань збільшувався, незабаром вона відкрила притулок для кинутих дітей, лепрозорій, будинок для літніх людей і майстерню для безробітних. Медпункти при залізничних станціях надавали безкоштовну медичну допомогу, надавали притулок для жінок і дітей. Пропрацювавши 10 років в Калькутті, Тереза отримала дозвіл відкривати місії в інших місцях. Центри були відкриті у Венесуелі (1965), на Цейлоні (1967), в Римі і Танзанії (1968), на Кубі (1986) і в інших місцях.

Хоча сама Тереза вважала свою роботу «краплею в морі», вона проте удостоїлася міжнародного визнання. У 1964 р. Тереза отримала премію імені Джавахарлала Неру, а два роки опісля Ватиканську премію Миру імені папи Іоанна XXIII. У 1979 р. їй була присуджена Нобелівська премія миру. Це рішення викликало критику з боку тих, хто вважав, що, допомагаючи страждущим, Тереза нічого не зробила для справи миру, яку покликана заохочувати Нобелівська премія. У своїй промові представник Норвезького нобелівського комітету Саннесс, проте, сказав: «Мати Тереза багато в чому допомогла перекинути міст від багатих країн до бідних... У кожній людині вона в змозі заронити насіння добра... Якби це було не так, суспільство позбулося б надії, а мирні зусилля втратили значення». На закінчення Саннесс послався на вислів Роберта Макнамари, президента Усесвітнього банку: «Мати Тереза гідна Нобелівської премії, оскільки вона затверджує мир в найважливішій сфері, захищаючи недоторканність людської гідності».

Тереза прийняла нагороду «в ім'я голодних, роздягнених, бездомних... всіх тих, хто не бачить ні допомоги, ні турботи». У своїй Нобелівській лекції вона говорила про християнську любов – рушійну силу своєї роботи і підкреслила, що любов і пошана до кожного людського життя є умовою загального миру. Отримані кошти вона витратила на будівництво притулків для бідних, зокрема для страждаючих проказою.

Як Нобелівський лауреат Тереза прийняла на себе ряд міжнародних доручень. У 1982 р. вона відвідала Ліван на прохання папи Іоанна Павла II як емісар миру, хоча доти уникала політичної діяльності. У 1985 р. Тереза виступала на Генеральній Асамблеї ООН з нагоди 40-річчя організації. Напередодні різдва 1985 р. вона спільно з архієпископом Нью-Йоркським відкрила в Нью-Йорку перший церковний притулок для хворих СНІДом. На прохання Терези троє вмираючих від СНІДу були звільнені з в'язниці і поміщені в новий притулок. У 1988...1989 рр. орден милосердя заснував свої відділення в Москві та Єревані.

Багато хто критикував позицію Терези відносно абортів та інших методів контролю за народжуваністю. Точка зору з даного питання була викладена нею в Нобелівській лекції: «Я бачу найбільшу загрозу миру в абортах, оскільки вони є справжньою війною, вбивством, здійснюваним матір'ю». Тереза засуджує фемінізм, особливо в Індії, закликаючи жінок будувати міцні сім'ї, дозволяючи «чоловікам робити те, до чого вони краще пристосовані».

Ті, хто зустрічався з Терезою, розповідають про її спокійну духовність, про любов, радість і пошану до життя, які вона випромінює. "Ми не робимо нічого великого, – записала Тереза одного разу, – ми робимо мало, але з великою любов'ю".




Похожие:

Нобелівська премія миру, 1979 р iconНобелівська премія миру «За безстрашну підтримку фундаментальних принципів миру між людьми І мужню боротьбу із зловживанням владою І будь-якими формами пригноблення людської гідності», 1975 р
Ро Іванович Сахаров — викладач фізики педінституту ім. Леніна, мати Катерина Олексіївна — домогосподарка. Після закінчення середньої...
Нобелівська премія миру, 1979 р iconНобелівська премія миру, 1964 р
Коли хлопчикові було шість років, батько змінив його І своє ім'я на Мартін. Мати Кінга, Алберта Крістіна Уїльяме, до заміжжя викладала...
Нобелівська премія миру, 1979 р iconНобелівська премія з фізики, 1966 р
«Велике число ядерних моментів було визначене з високою точністю, – відмітив Валлер. – Ідеї Кастлера щодо оптичного «накачування»...
Нобелівська премія миру, 1979 р iconТендзин Докшит (в миру Михаил Васильевич Санников) родился 30 ноября 1961 г в г. Воткинске Удмуртской асср в семье потомственных военных
В 1979 г был без экзаменов принят в Пермский Сельскохозяйственный Институт; сдав экстерном экзамены и защитив дипломный проект, окончил...
Нобелівська премія миру, 1979 р iconИсточник: газета "Рыбный Мурман" №16 1972, №128 1979, 152 1979 года
Саку» стал победителем Всесоюзного соревнования за максимальный вылов рыбы и выпуск пищевой продукции в начале 1970-х годов. Капитан...
Нобелівська премія миру, 1979 р iconИсточник: газета "Рыбный Мурман" №135 1979 года
Горулев н. В., капитан на судах Мурманрыбпрома. В 1979 году руководил экипажем бмрт «Новокуйбышевск»
Нобелівська премія миру, 1979 р iconИсточник: газета "Рыбный Мурман" №148 1979 года
Валиулин р. К., капитан-директор бмрт «Прикарпатье» Мурманского тралового флота в 1979 году
Нобелівська премія миру, 1979 р iconИсточник: газета "Рыбный Мурман" №135 1979 года
Матузок л. А., капитан на судах Мурманского тралового флота. В 1979 году руководил экипажем рт «Лавна»
Нобелівська премія миру, 1979 р iconИсточник: газета "Рыбный Мурман" №61 1979 года
Кухтин валентин Гаврилович, капитан сейнера «Кианит» Мурманрыбпрома, одного из передовых судов в 1979 году
Нобелівська премія миру, 1979 р iconИсточник: газета "Рыбный Мурман" №135 1979 года
Прибылов н. С., капитан на судах Мурманского тралового флота. В 1979 году руководил экипажем рт «Ветлуга»
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©podelise.ru 2000-2014
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов